- Козак умирає, дівчинонька плаче:
- "Візьми ж мене в сиру землю з собою, козаче!"
- – Ой, коли ж ти справді вірная дівчина,
- Буде з тебе на могилі хороша калина.
- "Ой, що ж тобі, милий, з того за потіха,
- Щоб я мала червоніти серед мого лиха?
- Ой, що ж тобі, милий, з того за відрада,
- Щоб я мала процвітати, як мені досада?
- Чи то ж тобі стане миліш домовина,
- Як я буду зеленіти – німа деревина?"
- – Як упадуть роси на ранні покоси,
- То не в мою домовину, а на твої коси,
- Як припече сонце веснянії квіти,
- Хай не в'ялить моїх костей, тільки твої віти.
- Ой, так не затужить і рідная ненька,
- Як ти, моя калинонько, моя жалібненька…
- Ой, ще ж над миленьким не зросла й травиця,
- Як вже стала калиною мила-жалібниця.
- Дивуються люди і малії діти,
- Що такої пригодоньки не видали в світі:
- "Чия то могила в полі при дорозі,
- Що над нею калинонька цвіте на морозі,
- Що на тій калині листя кучеряві,
- А між цвітом білесеньким ягідки криваві".
- Шуміла калина листом зелененьким:
- "Ой, що ж се я німа стою над моїм миленьким?
- Поки ніж не крає, дерево не грає.
- А хто вріже глибоченько, тому заспіває.
- А хто вріже гілку, заграє в сопілку,
- То той собі в серце пустить калинову стрілку".
