Казки й байки (Грімм, 1940)/Про трьох братів-ремісників
| ◀ Перегони заяця з їжаком | Казки й байки Про трьох братів-ремісників |
|
Жив собі бідний чоловік, а в нього були три сини. Батько був старий і дуже журився цим, що він залишить своїм синам, коли не має ніякого майна. Мав лише хату і її міг записати котромусь синові. Але не міг рішитися, котрому має її лишити, бо всіх трьох однаково любив і ні одного не хотів скривдити. Він міг би був продати хату й поділити між синів гроші: але не хотів її продавати, бо в тій хаті він сам родився, тут жили ще й його батьки та діди.
Вкінці він надумався і сказав:— Мої сини, йдіть у світ широкий і нехай кожний з вас навчиться якогось ремесла. За три роки вертайтеся до дому і тоді, хто з вас покажє мені найкращу штуку своєї рукодільности, тому запишу хату!
Сини згодилися і пішли в світ. Заки розійшлися, постановили, що один з них, найстарший, стане ковалем, середущий голярем, а наймолодший шермарем, то є борцем на шаблі. Вони розійшлися за селом різними дорогами і кожний пошукав собі доброго майстра в своїм ремеслі. І небаром всі були добрими ремісниками. Коваль підкував раз коні самому королеві й подумав собі:
— Тепер я щось значу! Хата певно буде моя!…
Голяр стриг і голив лише великих достойників і думав собі:— Хата певно буде моя!
Найважче приходилося шермареві, бо заки вивчився орудування шаблею, то сам нераз був зранений до крові. Але завжди думав собі:
— Мушу терпіти, як хочу мати хату!
По трьох роках в означений день вернулися всі три брати до рідної хати і привиталися з урадуваним старим батьком. Потім посідали перед хатою і кожний став надумуватися, яку штуку має показати батькові, щоби дістати хату.
Та коли вони так сиділи, нагло надбіг полем заяць. Тоді голяр кликнув:
— Ох, це заяць біжить, наче би я його замовив!
По тих словах він скочив на рівні ноги, вхопив свою тарілочку, розробив мило, а коли заяць пробігав біля хати, він побіг за ним і в повнім бігу намилив його цілого і чистенько обголив бритвою усю шерсть, лише на мордочці лишив маленьку борідку і на на хвості малий квачик. Притім не затяв його ні разу і заяць побіг собі далі веселий.
— Це гарна штука! — сказав батько. — Як другі не докажуть кращої штуки, то хата твоя!
Та тим часом надїхав візком якийсь панок. Кінь гнав ґальопом, а панок кріпко держав поводи в руках. Тепер закликав коваль:
— Дивіться, тату, що я зроблю!
Він скочив наздогін за возом, зірвав коневі всі старі підкови і в повнім бігу прибив чотири нові підкови._-_page_32.png)
В тій хвилині надійшла хмара і почав падати зливний дощ.
— Тепер уважай, батьку, що я потрафлю! — сказав шермар.
Він станув серед подвіря, вийняв свою шаблю з піхви і почав нею вимахувати над своєю головою так скоро, що шаблі й не було видко, а на його голову не впала ні крапля дощу.
Батько счудувався цею штукою найбільше і закликав:
— Ти виграв! Хата твоя!
Але всі три брати дуже любилися і лишилися всі в батьківській хаті. Вони жили ще довго в щастю і добрі, бо своїм ремеслом заробляли собі на добрий прожиток.