З чужого поля (1985)/До самого себе

З чужого поля
Павло Грабовський
До самого себе (Леопарді)
Київ: «Дніпро», 1985
ДО САМОГО СЕБЕ

Засни, засни, навіки опочинь,
О моє серце, змучене та бите!
Шкода конать! Життя тіка, мов тінь…
Не надь же знов мене, зрадливий світе!
 Загибло все, що марилось колись
 Та озаряло чарами мертвоту;
 Надій нема, — вони пережились;
 До прошлого не буде повороту.
Мені не треба золотих химер
З тії доби, як все ясним зробилось;
Останній пал в моїй душі замер.
Доволі ти, безглузде серце, билось!
 Не плач дарма: весь мир не варт сльози.

 Облуда, лжа. Земля — шматок багнюки;
 Світ — тільки привид… Гинь, не дорожи
 Нічим, здригнись перед кінцем з розпуки!
Глянь на безцільну доленьку людську,
Що власть сліпа призначила на горе,
На смерть конечну — люту та гидку!
Замкнись, замкнись, о моє серце хворе!
 Зневаж себе і других — все зневаж;
 Найпаче ж ту шалену, дику силу,
 Що жизнь дає природі, і вона ж
 Живуще все склада в сиру могилу.