З чужого поля (1985)/Бідолашна мати
| ◀ Зорі | З чужого поля Бідолашна мати (Змай-Іованович) |
Гей, словаки, ще не вмерло слово наше рідне… ▶ |
|
Трьох синів годує мати,
Ще й дочку собі на втіху.
«Оченятка мої милі», —
Шепче доньці мати стиху.
«Що за дівка! Що за врода!»
Братів Данка покрашає;
А під місяцем турецьким
Ними Босна вся пишає.
Не нахвалять брати Данки,
Та ворушить їх до зброї,
Ними ж Босна вся пишає,
Бо то — месники, герої.
Стара ненька у молитві
Заливається сльозами:
«Борони ти, боже, діток, —
Голубоньку з соколами».
Так ага турецький Гавран
Не засне — сидить три ночі,
Промовляє: «Де ти, раю,
Де ти, Данко, ясні очі?»
От подався з товариством;
Стрелють… Що там за подія?
Прокидається небога:
«Браття, ви — моя надія!»
Бій пекельний; все червоне;
Сором: Гавран утікає;
А у Данки, у голубки,
Кров'ю братик дотікає.
Знову ніч. Ага підвівся;
Летять скільки є завзяття.
До братів гукає Данка:
«Онде Гавран… он… прокляття!»
Бій пекельний; все червоне;
Сором: Гавран утікає;
А у Данки, у голубки,
Кров'ю другий брат стікає.
Третя ніч. Ага — в дорогу,
Мчиться з гуртом через мряку.
«Порятуй мене, мій рідний!» —
Будить Ланка брата з ляку.
Бій пекельний; все червоне,
Північ. Бути лютій шкоді!
«Де ти, Ланко, сиротино?
Стогне брат твій на відході».
Обняв Гавран дівчиноньку:
«А, добув-таки я любу!»
«Помиливсь, турецький змію:
В мене ножик є до шлюбу!»
Грає кров у Данки з серця,
До ніг пада бузувіру
І мовля з зітханням тихим:
«Прийде месник — маю віру».
Пусто всюди: ніч не ширхне…
Поміж трупів бродить мати,
Вся знедолена, причинна
Від безсилих сліз утрати.
Ось три мечі синів любих
Перед нею (боже правий!),
Он і гострий ножик доньки,
Отой суджений кровавий.
По всій Сербії проходе;
Вбачить камінь: «Кари, кари!»
Палко схопиться до зброї:
«Мсти за кров і за пожари!»
Що ж мовчить сербин? Прокинься!
Хіба в серці шкода сили?
Темна ніч… Глухе каміння…
Тиша мертвої могили.