З літ дитинства (1919)/У школі
◀ VII. Обкладки | З літ дитинства VIII. У школі |
IX. Або церкви строїтиме, або ні чорта не стоїтиме ▶ |
|
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/6/60/%D0%9E%D1%80%D0%BD%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82_%D0%B7_%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%B8_-_%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B9_%D0%97%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D0%B2%D1%87%D0%B8%D0%B9_-_%D0%97_%D0%BB%D1%96%D1%82_%D0%B4%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0%281919%29_-_%D1%81%D1%82.24.jpg/400px-%D0%9E%D1%80%D0%BD%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82_%D0%B7_%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%B8_-_%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B9_%D0%97%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D0%B2%D1%87%D0%B8%D0%B9_-_%D0%97_%D0%BB%D1%96%D1%82_%D0%B4%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0%281919%29_-_%D1%81%D1%82.24.jpg)
На Спаса ходив батько на ярмарок і приніс нам азбуку. Брат у мене був поважніший, тому я перший кинувся до батька, вихопив книжку з рук і почав розглядати. То була звичайнісенька лубочна азбука. Звичайно, я нічого в ній не розумів і не знав жадної літери: але ж на політурці намальований був хлопець з книжкою у руках, а в середині — граблі, сокира, плуг, птахи, риби, звіри і під кожною цією картиною було підписано, що то воно значить. Передивившись, я вибіг на вулицю, став показувати усім хлопцям і дівчатам свою книжку, хвастав і навіть натякав, що я вмію читати. І обдурював усіх дітей малих літ, читаючи підписи під картинками не по літерам, а догадуючись по малюнкові. На другий чи на третій день азбука вже була забута.
Тільки після Другої Пречистої батько нам сказав, що записав у школу. Радощам не було кінця. Знову з'явилася книжка, в якій ми нічого не розуміли: знову пішли хвастощі на увесь куток: хвастав я і книжкою, і умінням читати, і тим, що знав самого вчителя, а я його й не бачив. А хлопці тільки заздрили.
Прийшов і сподіваний день. Був молебінь, після того роспочалося навчання. Учитель, він же й панамарь, високий, чорний вже старий. У його ще старіша вчителька і штук дванадцятеро ненажерливих дітей. Першим чином учитель росповів, що його не можна називати дядьком, або як небудь инакше, а треба називати Нікандром Викторовичем, і що не можна до його звертатись мужицькою мовою, а треба старатися панською. Годин зо-дві він показував нам ріжні літери то по одинці, то вкупі. Усім надокучило таке заняття. Нарешті він виняв скрипку, — усі кинулися до його, покидали свої місця, хто товпився біля столу, хто виліз на парту; заблищали очі, витягнулись шиї. Далі він взяв смичка і став намазувати його якоюсь жовто-прозорою грудкою. Усі зацікавились, усі не розуміли для чого то і що то. Один з нас видко найбільше знав — Оверко. Він, видко, хотів похвалися перед нами своїм знанням, а може просто, впізнавши знайому штуку з величезною зацікавленністю запитав:
— Дядьку, то жевиця?
Усі мовчали. Учитель взяв смичка і несподівано вдарив Оверка по голові. Усі зареготалися. Таке у Оверка зробилося обличчя приголомшене, здивоване і заплакане.
— Я ж вам казав, що дядьком не можна називати, — Нікандр Викторович!
Знову регіт і вигуки:
— Дядьку, то жевиця, дядьку, то жевиця — дражнили Оверка.
А приголомшений Оверко не знав, що й одповідати.
Вчитель втихомирив нас, проспівав з нами якусь молитву, і відпустив.
Ніхто з нас не вмів вимовити Нікандр Викторович, але усі ми в голос дражнили Оверка:
— Дядьку, то жевиця, дядьку, то жевиця.
Оверкові треба було йти до дому у друге село. Трохи не пів дороги я з двома хлопцями їшов за ним і дражнив:
— Дядьку, то жевиця, дядьку, то жевиця.
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/3/30/%D0%9E%D1%80%D0%BD%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82_%D0%B7_%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%B8_-_%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B9_%D0%97%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D0%B2%D1%87%D0%B8%D0%B9_-_%D0%97_%D0%BB%D1%96%D1%82_%D0%B4%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0%281919%29_-_%D1%81%D1%82.08.jpg/50px-%D0%9E%D1%80%D0%BD%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82_%D0%B7_%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%B8_-_%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B9_%D0%97%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D0%B2%D1%87%D0%B8%D0%B9_-_%D0%97_%D0%BB%D1%96%D1%82_%D0%B4%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0%281919%29_-_%D1%81%D1%82.08.jpg)