З літ дитинства (1919)/Зарізяка

З літ дитинства
Андрій Заливчий
II. Зарізяка

Київ: Літературний Відділ ЦК УПСР, 1919

II.

Зарізяка.

Хата. Синювато-білі стіни, сірі вікна, сіра лава, сірі двері, велетенсько нависла над хатою піч з біло-синім коміном, темно-жовта долівка, темно-зелений світ по кутках переходить в пітьму, заперті вікна, заперті двері сінешні й хатні. Під лавою вохко і темно.

Дріжать потихеньку стіни й долівка. Де далі — синішає в хаті. Жах…

Під лавою в темнім куточку тріпочеться серце, в конвульсіях тіло. Жах… Далі, в куток, в самий темніший, в норку… Сховатись… закрити очі… руками… Нічого немає навкруги, нічого, — лише я. Там, коло ніг якась друга істота до мене подібна. Але то тільки на мент — я одинокий, я сам. Сховатись…

Стукають у вікна, рушаться стіни, долівка… ломлються в двері… тріскають… Темно… темно і страшно… Жах…

Он якась маса безбарвна, сіра. Щось людське по формі з ножем у руках — великий-великий, блескучий. О, це Зарізяка. Шукає… шукає… на долівці, на печі, шукає під піччу і в печі…

Немає вже нічого. Ніж… ніж… тільки ніж…

Змішалось усе в безбарвну, безформену масу, — тільки я… тільки ніж… Брат у моїх ніг… Його не має, — тільки я… тільки ніж…

Найде… заріже… Сховатись… А найде ж, безумовно найде.

О, хто ж оборонить. Десь там нічого немає. Сама тільки мати. Так, мати…

Навкруги вже нічого немає, — маса, сіра маса. Хитається вся, немає ні спокою, ні певного напрямку руху. Безформений рух, безформена маса. Жах…

Підожди… підожди…

Ось воно, бліде обличчя, худі темні руки заломлені за шию, чорне довге волосся, засмальцована кубова кирсетка, хвилюються груди… Біжить… стремить… Швидче до дому. Жах…

У неї теж жах. Але ж вона врятує. Вона, вона єдина… Вирве, спасе від ножа. Я чую — вона спасе, я бачу, що спасе…

І вона йде з почуттям жаху, — їй треба врятувати, вона це чує… І вона спасе. Це видко по її обличчу, по її походці, по зкломленим рукам. Вона чує, що я коло самої смерти, коло ножа…

Грюкає засів… риплять двері… Надія у грудях… надія…

Холодні руки матері переривають мій жах.

Бліде з усмішкою обличча… воно врятувало…