Хто нам казати не давав
В ту ніч весни слова признання,
Коли над нами місяць сяв,
Коли без впину щебетав
Всю ніч співець кохання?…
Хто нас мовчати заставляв?…
Хіба-ж тебе я не любив
Чистіш і більш, ніж люблять люде?
Хіба-б сказать я не зумів,
Який вогонь в мені горів
І як палив він груди?…
Чому-ж сказати я не смів?…
Мовчала ти, мовчав і я....
Не будучина нас жахала:
Нас не змогло-б злякать життя, —
Мої кипучі почуття
І смерть собою-б не злякала.
Чому-ж мовчали — ти і я?…
О, правда, знали ми в ту мить,
Кому сміється ніч і сяє,
Про віщо листя шелестить,
Для кого спів в саду дзвенить,
Чому він иноді стихає…
Чому мовчали ми в ту мить?..
Хто нам тоді уста скував?…
Нема одмови на питання…
Коли-б же час той знов настав,
Тепер-би я вже не мовчав,
Усе-б казав я про кохання…
Усе-б казав, усе-б казав…
