Як виїхав Ревуха* на конї гуляти,
Перевісив через плечі сагайдак багатий.
Грає море, Чорне море, Біле море
Гала-ґіда-гу! Ля ля ля ла ла ла! Гала ґіда-гу![1]
Всяка птиця по повітрі не потрафить того,
Що наш батько Ревуха* доказуєть много.
Конї сиві, половиї, гнїдиї і чорні!
Втїште-ж мене, щоб не тужив Ревуха* моторний.
Духом з нього на сивого: „Скоро давай лука,
Подай стріли, ставляй тарчу“,[2] вже на конї гука.
А з сивого на гнїдого, — к землї припадає,
Своїй Рузї милесенькій цьвіточки зриває.
Джахтамір, Батиран[3] — то мої соколи:
Коли всяду, сьміло їду, не уткне ніколи.
Ах ти Ґульдо[3] моя любо, як на тебе всяду,
Носиш мене по всїх місцях, — нїколи не впаду.
Ой їдучи на Качанї викликує лє-лї!
Завісив ся на сїдлї, схватив шаблю з землї.
„Подай, Саво, коня жваво, нехай мене знають
Коли всяду на борзїм, жили мнї дриґають“.
Сто турецьких, сто черкеських і татарських много
Що день, що години прибуває з того.
Грає море і т. д.
