Секунди, дні і роки,
а з ними і віки
у вічі вічності глибокі
задивились.
І от по вулиці міській
проходжу знову я.
На бані ратуші
сковзається проміння
і нюхає кремезний брук;
гаражні пахощі моторів.
Затротуарилось повітря...
На Благовіщенський базар
поспішно кошики прямують,
на розі газетярі
«Селправду» й «Вісті» продають.
І скринька з цигарками
заплуталась між ніг.
А ввечері на «Тоску»,
щоб знову було тоскно...
А може, й на Московську, 20,
кубло поетів.
А уночі додому...
Коли іду додому
...чи ліхтарів зітхання...
Та тільки, мабуть,
люди з голодної губернії...
А може, і під'їзди
в розпуці завивають...
і холодніє час.
І сняться мені
вокзали, ешелони,
загони і шляхи —
червінькові шляхи.
Кіннота в бур'янах,
і чебрецеві гони, і
оксамити трав
задумливих могил.
Співає тиша десь,
квітніє у просторах,
у мертвій шахті я —
затоплена вона,
а потім дзвін-удар,
і от гудуть мотори —
то по Вкраїні йде
електрики весна.
А потім знову кокс,
і рейки, й вагонетки,
вузькоколійки дух
(як у Карпатах сніг).
-А на світанку хрест,
розіп'ятий на нетрі,
і за горбами смерть,
й осіннії пісні.
Невже було це так?
А може, то примара?
Не знаю! Не скажу!
І пахне бур'янами,
а може, й чебрецем...
а по ярках —огні!
..огні…
...огні…
