Звернення ініціативної групи у складі Гавриїла Костельника, Антонія Пельвецького і Михайла Мельника до РНК УРСР від 28.05.1945
 |
|
 | ||
| Як допомогти й отримати допомогу під час війни |
| Звернення ініціативної групи у складі Гавриїла Костельника, Антонія Пельвецького і Михайла Мельника до Ради Народних Комісарів УРСР від 28 травня 1945 року Львів: 1945 |
|
28 мая 1945 г.
Справа греко-католицької
церкви в Західній Україні
В греко-католицькій чи уніатській церкві і між духовенством, і між мирянами завжди були люди, свідомі своєї православної, батьківської віри та її правди.
В нашій історії церковна унія була придумана і проведена поляками, як найуспішніший і найбільшого стилю засіб "znisczenie Rusi". Не треба великої науки, тільки треба могти свобідно думати щоб дійти до цієї свідомості. Як би Росія не розібрала Польщу, то наш український і білоруський народ, до "весни народів" у XIX столітті, під Польшею були б зникли з лиця землі, бо були б перетворились у поляків завдяки унії.
Отже, вже тоді Росія вирятувала наш народ від ганебної загибелі. Зрештою, хто ж буде пам’ятати про дітей, як не мати?
Під Австрією греко-католицька церква в Галичині в XIX сторіччі повільно скинула з себе духовне польське поневолення і саме вона відродила наш народ національно. Але під мадьярами процес мадьяризації нашого народу в XIX сторіччі переводило як раз уніатське духовенство, а врятувало так наш народ від загибелі Чехословаччина, що повстала по першій світовій війні.
Коли ж у тому самому часі повстала нова Польща, то незабаром стало щораз ясніше виявлятися, що Галицько уніатська церква вже не добра ні для Польщі, ні для Риму. Рим хотів щораз більшої асиміляції нашої церкви з латинською церквою, тому насильно вводив целібат духовенства; латинізатори були для нього "gratissimoe nesenle", а ті, що боролись за честь, обличчя й права нашої східної церкви, були під перманентним оскарженням і переслідувані.
Польща хотіла і латинізації нашої церкви і полонізації нашого народу, тому руйнувала й переслідувала православну церкву, надуживаючи при тім унії (забирання т. зв. поуніатських церков), нашу галицьку уніатську церкву держала в стані перманентного оскарження, а поза межами Галичини, з благословення Риму, творила нову уніатську церкву, піддану безпосередньо польським єпископам.
Доходило до дивоглядних випадків. Митрополит Андрей Шептицький явно в часописах протестував проти забрання т. зв. поуніатських церков, а, кінець-кінцем, папа Пій XI продав ті церкви польському урядові за 2.000.000 злотих.
Наша галицька Церква стала безнадійна, без можливості руху й росту, наче зв’язана ланцюгами. Латинізатори проповідували, що наша церква має рости в напрямі щораз більшої латинізації та ненависти до православної церкви. А ті з нас, що приходили до православної свідомості, саме завдяки тим різним надужиттям унії, боліли в серці, ревізували уніатські погляди, в яких їх виховано, і ждали нового "потрясення світу", бо тільки воно могло нас вирятувати від загибелі, яка йшла на нашу церкву й на наш народ під шовіністичною Польщею.
Війна гітлерівської Німеччини проти СРСР незабаром виявилась як війна для винищення всіх слов"ян. Для невправного ока могло здаватися, ніби німці лишали в спокої і греко-католицьку і православну церкву. Але вправне око добачало, що німці вже заздалегідь підготовляли загибіль для наших церков, бо вивели наверх усякі секти /ті, що є німецького походження/, не дозволяли на дискусію в часописах про возз'єднання греко-католицької і православної церков; у Східній Україні не дозволяли православній церкві консолідуватись, а доцільно розбивали її на свої адміністративні округи, щоб так підчинити єпископів владі начальників поодиноких округ. Отже, старе "divite er imperia" було в повному ході. Нам ставало щораз ясніше, що, в разі німецької перемоги в війні, і наш народ і церква були б засуджені на загибель.
Але куди було нам звертатися з надією?
Не станемо того затаювати, бо воно загально відоме, що наш народ у Галичині, від XIV сторіччя зв'язаний з ходом життєвих умов і рухів Західної Європи, просяк ідеями, які виступали на західно-європейському поприщі, бо, зрештою, він і не міг інакше протиставитись польській агресії, яка йшла на нас під прапором вибуялого націоналізму.
З другого боку, ми від серця, у мріях "motu proporio" не могли надіятись на СРСР, бо жахались революційного атеїзму, були зовсім чужі для соціалізму і ще не мали довір'я до розв'язки національного питання в СРСР, якої правильність наглядно виявило переможне ведення війни з боку СРСР, бо радянські народи ніяк не могли б почуватись як одна цілість, як один радянський народ, і покласти такі, подиву гідні, жертви за свою Вітчизну, якби були незадоволені розв"язкою національного питання.
Признаємося щиро, що ми під кінець німецької окупації вже мали тільки один страх, а не мали ніякої надії. Та ми помилялися в оцінці радянської дійсності й історичної місії СРСР.
Під керівництвом Генералісимуса, незрівняного Сталіна, доблесна, подиву гідна, радянська армія покрилась вічною славою, розгромила гітлерівську Німеччину, спасла Європу від жахливого нацистського поневолення, а всі слов"янські народи від загибелі. Сповнились відвічні мрії всіх українців: всі українські землі возз'єдналися з матір'ю, повстала завітна "соборна Україна", реальна, в братерському союзі з Москвою і з усіма радянськими народами, тому безпечна і життєздатна, з усіма можливостями для найкращого розвитку.
Генералісимус Сталін ввійде в вічну історію як збирач українських земель. Тому від нас, західних українців, нехай буде йому щира, сердечна подяка, бо нашого морального довгу супроти Радянської влади ми ніяк не зможемо сплатити.
Нам відомі дуже великі заслуги для возз"єднання українських земель Голови Ради Народних Комісарів УРСР Микити Сергійовича Хрущова. І йому за те хай буде велика подяка від нас, західних українців.
На цьому становищі ми, підписані, стоїмо, розуміємо його вагу і будемо на ньому стояти щиро та без усяких застережень.
Маємо повне довір"я до Радянської влади, хочемо працювати для добра нашої прославленої Вітчизни, бо коли Радянська влада стільки жертв понесла для нашого визволення, то чи поскупить нам чогось для нашого життя?
Для думаючих ясно, що уніатська церква, як уніатська, в цих нових наших умовах державного і народного життя являється як історичний пережиток. Коли ввесь український народ об"єднався в один державний організм, то і його церква мусить об"єднатися в одну церкву — в свою рідну, незалежну від чужинецької кормиги, в православну, що є церквою наших батьків. Цей ідеал знаходив признання у свідоміших кругах нашого народу вже за Польщі.
На жаль, наші єпископи не зорієнтувались ні в політичній, ні в церковній нововитвореній ситуації, і хвиля життя перейшла їм понад голови, а ми лишились наче на розбитому кораблі.
Наша церква опинилася в стані безвластя та дезорганізації. Це болюче відбивається на церковному нашому житті; довший час воно так не могло б бути. Тому ми, підписані, чільні представники з наших трьох єпархій, рішилися вивести нашу Церкву з стану анархії в стан консолідації для перетворення її в Православну Церкву і просимо одобрити цей наш почин.
А саме, ми постановили очолювати "Ініціативну групу греко-католицької церкви по возз’єднанню з православною церквою".
Психологія релігії — дуже делікатної натури, тому годі думати про моментальне перетворення нашої уніатської церкви в православну. На це треба часу, щоб зберегти честь священиків, щоб священиків переконати і перевиховати, вірних успокоїти і приготувати і т. ін.
Ініціативна група, яка вже має більше однодумців у всіх трьох наших єпархіях, хоче приступити до реєстрації своїх однодумців, до видання відповідних книжок /вони у нас уже давніше, ще за Польщі, зладжені/ і взагалі так повести діло, щоб було якнайменше борні і тертя /бо жертви в такій акції обтяжують акцію/ та щоб не витворити "упірних“ /упорствующих/.
Акція повинна розвиватися в порозумінні між державним Урядом, Ініціативною групою і Зверхництвом всеруської православної церкви, бо тільки цим способом накреслена лінія може вийти найдоцільніша, неламана.
Отже, просимо затвердити нашу Ініціативну групу і признати їй право вести намічене діло.
о.Др. Гавриїл Теодорович Костельник, настоятель Преображенської церкви у Львові, голова Ініціативної групи, представник Львівської єпархії.
о.Др. Михайло Іванович Мельник, парох Нижанкович і Генеральний Вікарій Перемишльської єпархії Дрогобицької области, представник Перемишльської єпархії.
о. Антін Андрійович Пельвецький, парох Копичинець, декан Гусятинського деканату, представник Станіславської єпархії.
У Львові, 28 травня 1945 р.
Ця робота перебуває у суспільному надбанні відповідно до статті 8 Закону України від 1 грудня 2022 року № 2811-IX «Про авторське право і суміжні права», де зазначається, що не є об'єктами авторського права:
- вираження народної творчості (фольклор);
- акти органів державної влади, органів місцевого самоврядування, офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного і судового характеру (закони, укази, постанови, рішення, державні стандарти тощо), а також їх проекти та офіційні переклади;
- розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право особливого роду (sui generis).
