Вікіджерела

Збірник пам'яті академіка Теофіла Гавриловича Яновського/До історії медицини та аптечної справи у Вінниці й Вінницькому повіті …

< Збірник пам'яті академіка Теофіла Гавриловича Яновського

——————

До історії медицини та аптечної справи у Вінниці й Вінницькому повіті 2. половини XVIII ст.[1]
В. ОТАМАНОВСЬКИЙ.

Працюючи 1924–1928 рр. в архівосховищах над збиранням матеріялів до більшої розвідки: «Вінницька міщанська громада від XV до кінця XVIII ст.», автор принагідно занотовував найважливіші та найцікавіші моменти, що стосувалися до культурної історії Вінниці та Вінницького повіту. Оці невеликі знадоби є те, що міг дати для історії медицини та аптечної справи у Вінницькому повіті перегляд сотень актових книг з багатьма тисячами актів. Наслідки наших архівальних студій, давши лише матеріяли з 2. полов. XVIII ст., виразно свідчать, що спеціальні розшукування джерел в архівосховищах для майбутнього дослідника історії медицини та аптечної справи на Україні будуть не легкі. Опубліковуючи ці знадоби, автор хоче таким чином хоч трохи допомогти отому майбутньому дослідникові. Є оця невелика розвідка й прояв тої великої шани, що її віддає Поділля своєму видатному співгромадянину — неб. академікові Т. Яновському.

Перші відомості про те, що в Вінниці був давніше якийсь «доктор Скальський», подає люстрація 1767 р. Появу в Вінниці Скальського, що за своїм прізвищем міг бути приходнем з м. Скали[2], можна віднести приблизно на 50 рр., бо від початку цих років Вінниця починає відживати від занепаду заподіяного Руїною, а, в парі з її економічним піднесенням, ми спостерігаємо від поч. 50 рр. постійний приплив до міста ремісництва та взагалі кваліфікованих майстрів різних фахів із північно-західніх воєводств Речі Посполитої[3]. Видимо, в доктора Скальського була непогана практика, а також користувалась його послугами й місцева адміністрація, бо старостинський уряд відводить Скальському в центрі міста чималий ґрунт, на якому він будує дім, стайню та інші господарські будівлі. Що садиба Скальського була не якоюсь собі тогочасною міщанською хатою селянського типу, але справжньою ланською садибою, свідчить те, що він її продав згодом шлт. Кжевським, від яких садибу цю набув і нею володів 1767 р. шлт. Войнаровський[4].

Мабуть, доктор Скальський, перебування якого у Вінниці можна віднести приблизно на 50–поч. 60 рр., продавши свою садибу, не жив у Вінниці, бо, коли восени 1770 р. в Вінниці та в її околиці лютувало морове повітря, «боротьбу» з цею пошестю провадив міщанин із Старого Міста знахар Заїка. Район практики цього знахаря був досить значний, бо у вересні того року запросили його для боротьби з пошестю, за постановою міського уряду, мешканці містечка Браїлова (25 клм. од Вінниці). Методи льокалізації пошести, що їх застосовував цей знахар, були досить ориґінальні: Заїка викопував з могил трупи жертв пошести та закопував їх біля меж сусідніх сіл, кажучи при цьому: «Нехай отак пошесть відокремиться, знесилиться, піде геть», Але звичайно наслідком отаких заходів було ще більше поширення пошести, як це занотував тогочасний літописець-капуцин[5].

Трохи інакше про ті методи «боротьби» з пошестю, що їх практикував того часу Заїка, подає хроніка Браїлівського тринітарського манастиря.

За цією хронікою[6], чуму занесло до Браїлова в березні 1770 р. російське військо, що поверталося з Молдавії. Влітку чума почала так лютувати, що деякі браїлівці, залишивши 13/VI 1770 р. місто, порозбігалися по лісах та полях. Обгорнений забобонним жахом, Браїлівський міський уряд ухвалив тоді вдатися до Заїки. Наслідки цеї постанови були за хронікою такі:

…«De civitate Vinnicensi conductus est consulto homo rusticanus, qui sese pestilentiam sedaturum Jactitabat; dum igitur superstitiosus homo ex sylvis campisque miseros exules in domos convocat jubetque ut per illos res omnes in eorum domibus existentes de loco moveantur, excitata infectione vehementius inficiuntur et sequenti nocte ac deinceps muito plures quam alias morluntur, rustico importare pecuniarum aliarumve rerum pondere onusto fugiente, qui etiam infectus domum suam nec non plures cohabitantes infecit, cum quibus morte quaesita luit justissimas poenas. Dehinc porro pestilentia in Brahilovienses et villas finitimas avidius grassabatur».

Хроніка додає, що серед культурніших верстов браїлівського населення боротьбу з чумою провадив того самого часу дуже досвідчений російський військовий хірурґ, який, між іншим, вилікував трьох ченців («Remanentes in claustro… a peritissimo Moschorum chyrurgo curati et in vita servati sunt»). Лікував отой хірурґ, мабуть, дійсно таки «хірурґічними засобами», деяке уявлення про які дає наведений уступ хроніки про лікування четвертого ченця:

…«inficitur et a praedicto Moschorum chyrurgo curationis gratia in latere quinquies crudeliter scinditur, cuius curationis virtute praeservatus quidem a morte protinus imminente, sed vitam diutius duxit omni morte amariorem».

Незначне 50–60 рр. число справжніх лікарів на території нашого дослідження та некультурність людности, що зверталася цього періоду по допомогу майже виключно до знахарів, а в деякій мірі, мабуть, і низький рівень розвитку тогочасної епідеміології, мусіли були спричинитися 2. половини XVIII ст. до великої смертности від морового повітря серед людности Вінниці та її передмість. За акт. джерелами ота пошесть лютувала тут цього періоду аж 4 рази: від серпня до 20/XII 1756, дещо в слабшій формі з'явилася восени 1757 р., а найбільше вона лютувала восени 1770 та 1771 рр. У Вінниці та її передмістях і в с. Вінницьких Хуторах вимирали за акт. записами 1770–1771 рр. цілі родини. Напр., 1770 р. вимерла на Старому Місті вся родина Дмитра Мотренка-Савицького (батько й мати, 2 сини й 3 дочки), там же 1771 р. вимерла родина Степана Пилипенка (батько й діти), а того самого 1771 р., окрім одного хлопчика, вимерла на Вінницьких Хуторах родина Івана Діда[7].

За люстрацією 1765 р., у Вінниці з передмістями та селом Вінницькими Хуторами було 512 домів, а за люстрацією 1767 р. — 531 дім, з яких 100–120 домів було єврейських[8]. Наведені цифри та подана нижче табличка дають деяке уявлення про смертність цього періоду від повітря серед людности Вінниці та її передмість і с. Вінницьких Хуторів. Саму оцю таблицю складено: для 1756 р. — за відомостями, що їх подає вінницький літописець-капуцин[9], а для 1771 р. — за офіційними обчисленнями Вінницького міського уряду[10].

Умерло від повітря у Вінниці та на передмістях: 1756 р. 1771 р.
християн 300 38
євреїв 60 146
Разом 360 528

Протягом 70 рр. число медиків у Вінниці мусіло було збільшитися, бо, за люстрацією 1782 р., в реєстрі місцевої кагальної громади ми зустрічаємо двох «докторів» та трьох цилюрників[11]. Що це були за медики, ми лобачимо нижче. Від кінця 70 рр. з'являється на Браславщині «доктор ботаніки та хемії» рабин Марко Шепсель, що був, видимо, виходнем із Галичини. Іменуючи себе в офіційних записах скорочено «доктором медицини» або повним титулом — «вчений доктор медицини, різними академіями випробуваний»[12], Шепсель осідає з початку 80 рр. у Вінниці й робить тут блискучу кар'єру та стає незабаром справжнім світилом, а також відкриває у Вінниці першу відому нам аптеку.

За конституцією 1775 р., на право відкрити аптеку належало одержати спеціяльний привілей[13] і, видимо, аптека Шепселя такого привілею не мала, а до того власник аптеки не встановив належних взаємин із місцевими органами влади, бо 1782 р. йому цю аптеку запечатано. Як свідчить переведений того року урядовий огляд зіпсованих аптечних медикаментів, Шепсель мав через це чималі збитки й примушений був навіть на деякий час від'їхати до Уманя й там відкрити аптеку. Здобувши таку науку, Шепсель незабаром встановив добрі взаємини з старостинським урядом і, повернувшись до столиці воєводства, не тільки здобув від нього право на дальше функціонування аптеки, але іменем скарбу Вінницького староства надано йому було ще й дім на закладення аптеки. Відтоді починається кар'єра Шепселя й на кінець 80 рр. був він загально визнане «світило». Економ Вінницького староства Я. Жарчинський складає з Шепселем іменем скарбу 14/X 1789 контракт на 4 роки, іменуючи його доктором староства та лікарем команди жовнірів 2. ґродського батальйону. Зобов'язавшись утримувати для лікування жовнірів власну аптеку, а також і лікувати жовнірів, Шепсель мав за це все одержати від староства за 4 роки чималу суму — 200 черв. зл., тобто 3.600 зл. п. Окрім того Шепсель завідує цього періоду лазаретом хоругви Кавалерії Народової поручника Денбіцького, постачаючи до лазарету також і ліки[14].

Як свідчать численні актові записи від 1785 р., Шепсель (інакше — Марко Рабин) був одним з найбагатших комерсантів Браславського воєводства. Зокрема мав він 1785–1789 рр. в Уманю, в центральній частині міста біля ратушу, прибутковий дім з 9-ма крамницями та десятим трактиром, виорендовуючи 3 крамниці під трактир по 8½ карбованців на рік за кожну, одну маленьку крамницю за 6 карб., більшу під бакалію за 12 карб., а окрім цього крамницю колишньої аптеки за 15 карб.[15]. Належав також Шепселеві при кінці 80 рр. дім у Вінниці, в найцентральнішій частині Ринку, проданий 1791 р. шлт. Доманєвському за 3.000 зл. п. В оцьому будинкові утримував безперечно Шепсель шинковий дім, бо 1789 р. він стоїть у реєстрі євреїв-шинкарів.[16]. Як свідчить запис з 1/I 1787, мав Шепсель 1786 р. комерційні взаємини навіть із закордоном тодішньої Речі Посполитої — на Херсонщині. Так, за постановою Браславської Пограничної Комісії, стягає він по векселю з мешканця Новомиргорода Євшія Рахмільовича 546 карб.[17]. Також у реєстрі «добровільних пожертв» на військо від Вінницької кагальної громади з 4/II 1789 р., в сумі 400 зл. пл., на першому місці серед жертводавців стоїть «доктор медицини Марко Рабин», ще вносить майже ⅕ всеї зібраної суми — 72 зл. пл.[18]. Мав отже Шепсель добру практику й був при кінці 80 рр. лікарем, відомим далеко поза межами Вінниці. Займаючи у Вінницькій кагальній громаді таке видатне становище, Шепсель від 1789 р. обіймає в ній також громадський уряд — старшого кагального[19].

Зустрічаємо ми також 2. половини 80 рр. у Вінниці доктора медицини Фридерика Банке, що мав для своєї практики навіть пару виїзних коней, а при кінці 80 рр. з'являється тут ще доктор Йоахим Гейманс. Приблизно при кінці 80 рр. прибуває до Вінниці, via Львів-Немирів, фаховий аптекар, німець Самуель Ґотліб Ґурш і відкриває тут аптеку. Треба однак зауважити, що тогочасні вінницькі лікарі здебільшого сами виготовлювали ліки, а своєю чергою аптекарі не тільки відпускали ліки за рецептами лікарів, але й сами записували їх хорим, конкуруючи з лікарями. Як свідчить скарга М. Шепселя з 1790 р., окрім аптекаря Ґурша, чималу конкуренцію лікарям робили також численні у Вінниці медики нижчої категорії: хірурґи, цилюрники та фельдшери[20], що мали також не малу практику.

Розвиток у Вінниці аптечної справи, збільшення кількости медиків та зростання їхньої практики виразно свідчать, що населення Вінниці та її околиці звикло вже звертатись по медичну допомогу, відповідно до рівня своєї заможности, до різного роду медиків, почавши від такого «світила» як Шепсель, а кінчаючи звичайними цилюрниками. Знахарі, правда, продовжують практикувати, але їхніми пацієнтами стають тепер головно незаможні верстви. Коли, напр. волошка Фросина, працюючи 1789 р. у Вінниці в шинку за наймичку, занедужала на «нечисту хоробу», так би мовити, при виконанню службових обов'язків, господар шинку віддає її на лікування якійсь удові Христі[21].

Висвітливши, оскільки ще дозволяють акт. джерела, ролю у Вінниці медиків різних фахів, додамо до цього дещо й про те, хто переводив описуваного періоду судово-медичну експертизу. Щодо норм міського права, то в «Артикулах маґдебурзького права» Троїцький наводить артикул з Jus Municipale, за яким огляд ран та встановлення самого факту поранення є обов'язок міського уряду; трохи вище подає він однак артикул із Speculum Saxonum, за яким складніше дослідження — встановлення, чи людина дійсно вмерла від ран — неодмінно вимагає лікарської експертизи[22]. За Литовським Статутом[23], що його застосовували в Браславському воєводстві, судовий огляд трупів, чи поранених та побитих, переводив возний, з участю двох шляхтичів.

Усі наведені способи судово-медичної експертизи ми справді зустрічаємо 2. половини XVIII ст. в практиці вінницьких судово-адміністраційних органів. Так, 24/X 1761 Вінницький міський уряд оглянув рани побитого в Браїлові закордонного купця Олександра Кириловича і, подавши докладний опис цих ран, визнав їх «мало не за смертельні»[24]. Коли, напр. 12/III 1787 з ярмарку у Вороновиці повертавсь увечері до Винниці тутешній мешканець Орон Векслер, що міняв на ярмарку золото і його було вбито в околиці Комарова, огляд та докладний опис зовнішнього вигляду трупа робить генеральний возний М. Фіялковський у присутності двох шляхтичів[25]. Однак, коли потрібно було перевести для суду складнішу медичну експертизу, притягали для цього, залежно від роду експертизи, відповідних фахівців-медиків. Напр. експертизу зґвалтованої семирічної дівчинки, з доручення вінницьких судово-адміністраційних органів, переводила 16/II 1790 р. комісія експертів, що складалася з доктора медицини М. Шепселя та двох жінок, «свідомих і поважних»[26]. Щоб виявити сліди побоїв на особі свящ. Дм. Киселя, возний притягає 25/I. 1792 для цеї експертизи «міського цилюрника» Шмуля Лейзеровича[27]. Вінницький війт Єремія Савицький спроваджує до ув'язненої волошки Фросини лікаря, який констатує, що Фросина є дійсно заражена на пранці[28].

Яко приклад тогочасного акта судово-медичної екслертизи, наводимо витяг з постанови Вінницького міського уряду з 16/II 1790 р. в справі згаданого зґвалтування дівчинки:

«Міський уряд й. к. вел. міста Вінниці присяжний так з розпорядження старостинського замку, як і на вимогу позовника — шлт. вдови Маріянни Камінської, мешканки Вінницьких Хуторів, маючи при собі покликаного доктора медицини Марка Рабина та двох жінок свідомих і поважних, ужитих до цієї справи для одержання ліпших відомостей, оглядав наслідки страшного злочину, заподіяного на семирічній дівчинці-сироті, вищезгаданої Камінської дочці… Уряд бачив та! оглядав цей злочин разом із зазначеними поважними особами, а саме: насамперед саму дівчину — опухлу, жалюгідну, хвору та кволу; сорочка їй від самого поясу й до низу вся закривавлена, tumor uteri pedum prolapsio, великі врази та значний вилив дівочої крови. Оця дівчина вимагає великої пильности та піклування, бо, як цього не буде, то напевно вмре[29].

Накреслений огляд показує, як мало забезпечена була 50–80 рр. людність Вінниці від можливих експериментів та зловживань усяких неуків та пройдисвітів, як з числа медиків, так і аптекарів. Тому не дивно, що вже суд Асесорської Комісії в декреті з 14/VII 1788 визнає за потрібне залишити з євреїв-цилюрників тільки двох, але «doskonale tey professyi umieiętnych». Вміння та зручність залишених цилюрників мали за цим декретом визначити лікарі або цилюрники-християни, й тільки після цього цилюрники-євреї могли набути право практики. Оскільки ж суд Асесорської Комісії розглядав власне взаємні економічні суперечки євреїв та міщан-християн, а того часу цилюрників-християн у місті не було зовсім, то цит. декрет у дальшій частині тексту тимчасово дозволив практикувати по-давньому й решті євреїв-цилюрників[30].

Незабаром однак саме життя почало вимагати урядового втручання у взаємини медиків і аптекарів з їхніми пацієнтами та клієнтами. Дійсно, під 22/IV 1790 до актових книг Цивільно-Військової Комісії Вінницького повіту вписано було скаргу про те, що аптеки у Вінниці ошукують своїх клієнтів, вимагаючи з них за ліки понад таксу. Маючи якісь умови та знаки на рецептах, аптекарі за ті самі ліки беруть різну ціну, відповідно до заможности людини. Запобігаючи такому здирству та неладові, Комісія вирішила тоді взяти аптеки під свій догляд, а насамперед виявити, скільки їх є у Вінниці та чиї вони. Щоб це перевести, Комісія доручила Вінницькому Маґістратові оповістити всіх власників аптек, щоб вони з'явилися до Комісії, взявши з собою привілеї на професію аптекаря та на право тримати в Вінниці аптеки, а також такси на медикаменти[31].

Вище ми показали, що лікарі здебільшого сами вироблювали ліки, а тому не диво, що Комісія від перевірки аптек перейшла до перевірки самих лікарів. За постановою з 27/V 1790 р., Маґістратові доручено було зобов'язати лікарів з'явитись до Комісії під загрозою кари за непослух та предкласти патенти, на підставі яких вони займаються медициною[32]. Наслідки однак цієї перевірки були не дуже втішні й Комісія 29/V 1790 постановила надіслати поштою клопотання до Комісії Едукації Народової такого змісту:

«Упевнившись під час перевірки, що пп. доктори й аптекарі, що є у Вінниці, одні неекзаменовані й непатентовані, інші посилаються на закордонні документи, яких не можна перевірити, то, дбаючи про життя й здоров'я громадян Вінницького повіту й маючи на увазі закон про відкриття шпиталів[33], Комісія просить надіслати з Головної Школи доброго доктора, який би перебував у Вінниці, яко доктор воєводства, й полегшував екзамен докторів і аптекарів та ревізію аптек, та й сам би лікував»[34].

Комісія однак сама розуміла, що наведене радикальне розв'язання питання через брак лікарів навряд чи можливе відразу, а тому, бажаючи хоч трохи забезпечити людність від можливих зложивань та неуцтва медиків і аптекарів, вона склала мотивований декрет, зміст якого в скороченню є такий:

1. З огляду на брак у Вінниці інших аптек і дійсно певних, апробованих, перевірених і екзаменованих докторів медицини, та через велику віддаль від Головної Академії власного краю (тобто Краківської. В. О.), — заборонити панам докторам лікувати, а аптекам видавати медикаменти, Комісія не може, бож довелося б позбавити шляхту та люд рятунку, хоч і непевного, а проте, в особливо наглих випадках, потрібного.

2. дбаючи однак про справжнє забезпечення такого цінного дару як людське здоров'я та життя, Комісія оголошує аптекареві та панам докторам, що в майбутньому без перевірки та екзаменів обійтися не можна. Тимчасово Комісія постановляє, що докторам медицини п. Геймансові та М. Шепселеві звелено до дальшого розпорядження лікувати й рятувати людей, але щоб п. Ґурш займався виключно своєю аптекарською професією й не смів лікувати та докторувати.

3. щоб поверх віденської такси останнього видання ані Ґурш, ані Шепсель (який предклав таксу давнішого видання й значно дорожчу) продавати, та взагалі практикувати давніше вживаним способом здирства з пацієнтів, не насмілювались, але, щоб дбали про свіжість медикаментів та про бездоганне вироблення ліків за рецептами.

4. щоб М. Шепсель, який за власним признанням є більше ботанік, як хемік, і не має достатнього посуду для виготовлення хемічних ліків, надалі їх не видавав.

5. щоб інші вінницькі медики; хірурґи, фельдшери та цилюрники, займаючись своєю власною професією й тим допомагаючи хорим, не втручались у лікування справжніх докторів і тим не наражали людей на певну смерть, а також не видавали жадних ліків. Коли б виявився випадок непослуху, винних притягнено буде до відповідальности та покарано.

Щоб оцей декрет був відомий суспільству та аптекарям, докторам і іншим медикам, реґентові Комісії доручено; написати декрета добре читальними літерами й виставити в формі оголошення в канцеляріях усіх вінницьких установ, докторам і аптекарям надіслати відповідні витяги з декрету, а фельдшерам і цилюрникам опублікувати його в єврейській школі[35].

Між іншим, наведене виявляє нам, що ліки здебільшого імпортовано з Відня. Взагалі аптечні медикаменти 2. половини XVIII ст. довозили до Польщі з-за кордону[36] й коштували вони не дешево. Напр. власник шинкового дому, за його предкладеним до суду обрахунком, витратив 1789 р. кілька сот зл. п. на медикаменти для лікування від пранців згаданої волошки та на гонорар «удові Христі»[37]. Однак Шепсель, яко ботанік, виготовлював, видимо, ліки почасти також із місцевих лікарських рослин. Цим безперечно й пояснюється те, що Шепсель міг, як виявляє видане йому посвідчення від поручника Кавалерії Народової Денбіцького, постачати для лазарету хоругви Денбіцького ліки дешевше, ніж віденська такса[38].

Перевірка прав медиків і аптекарів на право займатися своєю професією, що її перевела на поч. 1790 р. Комісія, дає нам інтересні відомості, звідки саме набули ці фахівці свою кваліфікацію. Звичайно, щодо нижчої: категорії медиків — хірургів, фельдшерів та цилюрників, — справа цілком ясна: були це неуки, ніяких документів про свою кваліфікацію предкласти не могли й Комісія мала рацію, зазначивши, що їхнє «лікування» наражає людей на певну смерть. Лікарі ж та аптекар Ґурш предклали Комісії цілу низку документів[39], що мали б стверджувати їхню кваліфікацію, а саме:

а) Марко Шебсель чи Шепсель (Szöbsel, Szepsel, Szopsel, Szöbseł) предклав такі документи:

1. привілей чи право від кн. Чарторийської виданий у Замостю 11/V 1766 на рабинство й докторство в м. Олексинці[40], що його продовжив у м. Олексинці 29/X 1768 до 1772 р. кн. Й. Чарторийський.

2. два «інструменти» (патенти) від браславського воєводи Лянцкоронського з 1775 р. на рабинство земське браславське та від київського воєводи кн. Любомирського на рабинство земське київське; в обох цих «інструментах» воєводи іменують Шепселя старшим доктором.

3. витяг запису 9/I 1782 до Актів Краківського Ґроду листа Найвищої Медичної Колеґії королівства Галичини й Льодомерії з 18/IV 1782, в якому Шепсель зветься «доктором ботаніки та хемії» і, з дозволу протомедика, дозволене йому займатися медициною в цілій Галичині та Льодомерії; листа цього прекладено було також 7/I 1782 Медичній Колеґії Краківської Академії («Literas… a Summo… Collegio Medico… Leopoli die 18 aprilis anno 1781 sibi rabbi Marko Szopsel botanicae et chimiae doctori datas… atque coram Collegio Medico Scholae Regni Cracoviensis demonstratas. Die 7-ma Januarii anno dni 1782 Cracoviae…»).

4. Посвідчення з 8/I 1782 рабина Елія Леві й кагальних м. Кракова, що доктор медицини М. Рабин, перебуваючи на прохання синагоги м. Кракова зо три місяці в Кракові, своїм лікуванням повернув здоров'я багатьом пацієнтам.

5. право Шепселеві з 1784 від кн. Любомирського закласти аптеку в його місті Чечельнику.

б) Йоахим Гейманс (Joachym Heymans) предклав патента з 14/IX 1770 від Академії в м. Зютфен (Zutphen) ґрафства Ґельдри (Geldrii) в Нідерляндах з підписами ректора, промотора, професорів та секретаря, доводячи цим документом, що він є докторизований та екзаменований.

в) Самуель Ґотліб Ґурш (Samuel Gottleyb чи Gottlieb Gursh) предклав:

1. посвідку магістрату м. Лешно чи Лісса[41] у Великій Польщі з 20/I 1787, що він там народивсь і є порядним громадянином.

2. контракт німецькою мовою складений у м. Познаню 13/VII 1770 та підписаний познанським аптекарем Беньяміном Даніелем Шперлінґом, з якого видно, що Ґурша віддано було в науку до аптекаря Шперлінґа на 7 років.

3. посвідку львівського аптекаря Йогана Кравса, що Ґурш прослужив у нього шість років і 9 місяців та сумлінно виконував свої обов'язки, але звільнився, щоб спробувати щастя на власну руку.

4. пашпорт з 17… до Немирова, виданий у Львові.

Розглядаючи перелік документів предкладених вінницькими лікарями та аптекарем, ми бачимо, що всі ці особи, за вийнятком може Гейманса, не мали шкільної підготовки й були фактично звичайними ремісниками, що, попрацювавши певний час при майстрові, навчалися таким чином свого ремесла. Посвідки Шепселя не є звичайно ні в якій мірі дипломами наукових закладів і мають характер патентів відповідних адміністраційних органів на право займатися своїм ремеслом. Як ми це показали вище, до наведеного висновку прийшла й Цивільно-Військова Комісія Вінницького повіту, просячи надіслати з Краківського Університету справжнього лікаря.

Отакий самісінький стан медичної допомоги населенню, як у Вінниці, був того часу майже в цілій Речі Посполитій. Тому 1784 р. тогочасний діяч на полі освіти, ректор Головної Школи в Кракові Гуґо Коллонтай, запроєктував відіслати в науку до Головної Школи 120 хлопців із різних міст, по 2 від кожного міста, та утворити для них спеціяльну бурсу, при чому за утримання в цій бурсі своїх стипендіятів, одяг та навчання, мали платити відповідні міста. Після затвердження цього проєкту в Постійній Раді (Rada Nieustająca) Департамент Поліції склав з Коллонтаєм 11/IV 1785 відповідну «конвенцію», при чому річну платню за кожного стилендіята визначено було в 240 зл. п.[42]

На другий день після складення контракту Департамент Поліції розіслав до міст та містечок Корони універсала з 12/IV 1785, складеного від імени короля та Постійної Ради, про надіслання до Головної Школи в Кракові учнів. З Вінниці від'їхало восени 1785 р. до Головної Школи троє: Яків Постоловський і Влас Хмелевський, вибрані з вінницької міщанської молоді, та Іван Крубович, що його, видимо, через брак власних кандидатів, відрядив Літин, яко вибраного з літинської міщанської молоді.

Яків Постоловський був син неписьменного, але заможного міщанина із Старого Міста — Василя Педченка, який під цим прізвищем стоїть в усіх актах, від 1767 р. почавши й аж до інвентаря Вінницького староства 1782 р.[43] включно. Почавши від запису з 20/IX 1785 про відрядження сина до Кракова, Василь Педченко змінює своє прізвище на «Постоловський»: либонь його син Яків Педченко не вважав за можливе вчитися в Кракові та вийти в лікарі, маючи таке неаристократичне (!) прізвище. Іван Крубович був сином пароха вінницької церкви св. св. Козьми й Дем'яна Данила Крубовича. Від'їжджаючи до Головної Школи відповідно до цит. універсалу, зазначені учні в присутності своїх батьків стали 20/IX 1785 перед Маґдебурзькими Книгами м. Вінниці й зобов'язалися, скінчивши лікарську науку, повернутися для праці до тих міст, які їх відрядили вчитися[44].

Не дуже привітною мусіла була здаватися для студентів-вінничан міщанська бурса при Краківській Головній Школі. Тамтешні студенти нераз скаржились на невигоди, «особливо в їжі», скаржилися й на недостачу одежі; траплялося нераз, що й утікали студенти з лікарської бурси. Безперечно скарги утриманців мали під собою підстави, бо 1787 р. піднесено було річну платню за утримання в бурсі до 300 зл. п.[45]. Зокрема щодо наших вінничан, то про Хмелевського ніяких відомостей у джерелах ми вже згодом не зустрічали. Крубович, як виявляють акт. записи, був ледачий до науки, а до того й гульвіса. Не бажаючи вчитися, він двічі втікав з школи. А що дома безперечно приймали його не дуже привітно, він гуляв собі коштом батька по містечках цілого Вінницького повіту. Найкращу характеристику «успіхів» Крубовича в науках дає його батько в записі перед Вінницькими Маґдебурзькими Книгами з 15/X 1787 р., зміст якого в скороченню є такий:

…«Визнаю оцим добровільно, що маю сина, який, за королівським універсалом, учиться в Краківській Академії. А що син мій далі в зазначеній Академії вчитися не хоче, бо вже двічі чи то з відома тамтешніх професорів (!), чи без їх відома, виїздив звідти та повертався додому, а ще частіше — до містечок Юзвина, Мізякова та Літина, де чимало наробив боргів, зобов'язуюсь оцим в найближчому часі сплатити всі ці борги зазначеним містечкам, скільки належатиме після обрахунку[46].

Зо всіх студентів-вінничан один лише Яків Постоловський подолав труднощі лікарської науки і, як свідчить його диплом з 17/III 1792, Фізична Колеґія Головної Школи, чи то Краківського Університету, надала йому ступінь «doctoris in medicina, chirurgia et arte obstetricia»[47]. Видимо тодішнім звичаєм, одержавши ступінь доктора медицини, Постоловський лишався майже 4 роки за кордоном для вдосконалення, бо повернувся до Вінниці лише восени 1795 р. Розуміючи, яким великим придбанням для міста є вселення справжнього освіченого лікаря, Вінницький Маґістрат привітно приймає свого колишнього стипендіята і, як свідчить постанова з 17/IX 1795, насамперед дбає, щоб дати йому в місті відповідне помешкання. Наводимо скорочений зміст цеї інтересної постанови:

…«Вважаючи на те, що шановний Яків Постоловський відісланий до Краківської Академії вчитися лікарських наук, скінчивши ці науки, повернувсь, одержавши ступінь доктора медицини і, шукаючи помешкання, звернувся до Маґістрату, — Маґістрат, зважаючи на те, що особа доктора дуже для міста потрібна, а також з метою, щоб місто могло її якнайбільше використати, делеґує радного Якима Міклашевського та лавника Степана Бохтановича, щоб вони якнайшвидше відшукали відповідне помешкання, винайняли його на рік, а належні за це гроші виплатили з міської каси[48].

Я. Педченко-Постоловський є на території нашого дослідження перший відомий з акт. джерел лікар-українець, що, бувши до того місцевим міщанином, здобув медичну освіту в далекому Кракові. Інтересно однак зазначити, що Постоловський, Крубович та Хмелевський не були в многовіковій історії Вінниці першими вінничанами, вихованцями Краківського Університету. Найдавнішу звістку про якогось «Івана з Вінниці» («Iohanne de Vynijcza») невідомого стану, що був студентом Краківського Університету за 3 століття перед Постоловським, зустрічаємо ми в акт. записі під 1469 р.[49].

Роблячи тепер загальний огляд поступової зміни лікарського персоналу у. Вінниці протягом 90 рр., належить поділити це десятиліття на 2 періоди. На поч. 90 рр. по-давньому лишається світилом М. Шепсель. Правда, трапилась йому перед тим пригода: коли він повертався з Тарговиці з Пограничного суду Браславського воєводства, його вивернув фурман, та так нещасливо, що Шепсель аж у трьох місцях потрощив собі ногу і, як свідчить акт. запис з 4/IX 1789, «лежачи в ліжку, не мав змоги навіть виконувати своєї професії»[50]. Видимо однак на поч. 90 рр. нога Шепселеві загоїлася, бо після перевірки лікарів Цивільно-Військова Комісія призначила його 7/VIII 1790 для огляду та відбирання рекрутів, доручивши Шепселеві закликати до помочі фельдшера[51]. Продовжуючи утримувати аптеку, М. Шепсель однак сам нею телер не керує і 1790–1791 рр. має для цього спеціяльного аптекаря Зейлика Вольовича. Взагалі різноманітні справи та комерційні операції Шепселя примушували його мати тепер у себе кількох службовців. При кінці 80—на поч. 90 рр. Шепсель користується загальною пошаною у Вінницькій кагальній громаді, а 1790–1791 рр. він стоїть на першому місці в перелікові старших кагальних[52].

Зміцнив також свою позицію й аптекар С. Ґурш, здобувши 9/IV 1791 привілей на відкриття та утримання аптеки від самого Станіслава Августа[53]. Приймаючи після реформи 1791 р. міське право, С. Ґурш іменує вже себе «доктором»[54]. Належить він того часу до найповажніших громадян: до Маґістрату міста Вінниці входить 1791 р. яко радний, з поч. 1792 р. тимч. виконує обов'язки президента міста, титулуючись усюди в акт. записах: «Samuel Gottlieb Gursch, konsyliarz I. K. Mci»[55],а ім'я Ґотліб замінюючи інколи на «Богумил». Прийняв того самого року міське право і відомий нам з кінця 80 рр. лікар Ф. Банке, що підписався в цьому акт. записі: «Friederick Julius Bancke, chir. med. konsil. I. K. M». Є він безперечно німець; свідчить про це прізвище та його транскрипція, а зокрема характерне німецьке S в транскрипції цит. прізвища[56].

Дещо інше спостерігаємо ми від сер. 90 рр. Тут виступають уже інші особи: Яків Постоловський та доктор медицини Фридерик Ольоф. Відомий нам аптекар Самуель Богумил Ґурш зветься по-давньому «доктором», продовжуючи тримати аптеку, а мабуть і лікарювати. Постоловський та Ґурш відіграють 2. половини 90 рр. визначну ролю в міськім громадськім життю: під час відновлення 24/VII 1797 у Вінниці самоврядування на маґдебурзькому праві, обох їх обрано до Маґістрату на радних, а 8. жовтня того ж року призначено було їх на скарбників[57].

Не бракувало безперечно новим лікарям практики, а аптекареві Ґуршеві — клієнтури. С. Ґурш, «доктор його корол. Величности», як він себе титулує, купує 22/VI 1790 у міщ. Якова Шмигельського в місті, за р. Богом, за 300 зл. п. дім з городом і левадою[58]; цю садибу він продав 1796 р. шлт. Моргульцевій[59]. Ще заможнішим був видимо Ф. Ольоф, німець або скандінавець, як це показує його прізвище. Рівень заможности Ольофа виявляє хоч би те, що в серпні 1795 р. він згодив міщ. Семена Коханського збудувати йому на Новому Місті, тобто на захід від теперішньої вулиці Козицького, на власній землі Ольофа, великий дім за предкладеним пляном. Повинен був оцей дім коштувати кілька тисяч золотих, мати галерію та «величний, гарний вигляд». Але Ольофові з будуванням не пощастило. Вінницький «архітект» не звик будувати таких будинків і не розрахував як слід підмурка; підмурок осів, а вся будівля з кроквами геть завалилася[60].

Не бракувало, без сумніву, практики й Постоловському. Вплив його та заможність особливо зростають на кінець 90 рр. Наприклад, із акт. запису 9/V 1798 видно, що «вельможний доктор медицини» Яків Постоловський має того року на Богу млина й наспіл з міщ. Бохтановичем відбудовує його для експлуатації[61].

Інтересно відзначити, що син М. Шепселя Нузим Рабинович одідичив лише комерційні, але не медичні здібності свого батька. В середині 80 рр. живе він у Немирові, провадячи різні комерційні справи, а зокрема беручи в заставу цінні речі. Так, 1789 р. його іменем вписано було до Вінницьких Ґродських Книг розписку німецькою мовою з 9/VII 1786 на 33 черв. зл. (=594 зл. п.) від барона Бейгера, що одержав від Рабиновича цю суму під заставу золотого (18 зл.) та срібного (15 зл.) годинників[62].

Запис з 6/V 1789 свідчить, що того часу існував шпиталь у Вінниці при кляшторі домініканів, відкритий, мабуть, відповідно до Конституції 1775 р. За цит. записом, шлт. Кручевські відступають домініканам свою хату на юридиці домініканів, оцінюючи цю хату на 288 зл. п., в додаток до 112 зл. сплачених готівкою, а це все разом мало покрити пожертву Кручевських в 300 зл. п. на шпиталь[63]. Отже треба гадати, що шпиталь домініканів існував у великій мірі на громадські пожертви. Як свідчить «Планъ Брацлавскаго намѣстничества уѣзднаго города Винницы»[64], на якому позначено «гофшпиталь» Домініканів, шпиталь оцей функціонував і після російської окупації Браславщини (1793 р.), містячись в одній із нечисленних тогочасних міських кам'яниць, отже в однім із найкращих тодішніх приміщень.

ДОДАТОК 1.
Działo się w Mieście Jego Królewskiey Mosci Winnicy w sobotę, to jest dnia 30. Mca Kwietnia róku Pańskiego 1791.
Przywileju Sz(ano)w(nego) Gurscha oblata.

Do Urzędu y Xiąg ninieyszych Radzieckich Wieczystych miasta Winnicy w akcie wyrazonego osobiście przyszedłszy sz(ano)w(ny) Samuel Gotleyb Gursch temuz Urzędowi przywiley od Nayjasnieyszego Stanisława-Augusta Króla szczęsliwie nam panuiącego sz(ano)w(nemu) Gurschowi na załozenie apteki w mieście ninieyszem łaskawie nadany podpisany y pieczęcią koronną na iaku czerwonym wybitą stwierdzony do wpisania w Akta ninieysze podał, ktorego opis iest takowy: Stanisław-August z Bożey łaski Król Polski, Wielki Xiąże Łitewski, Ruski, Pruski, Mażowiecki, Zmudzki, Kijowski, Wołoński (!), Podolski, Podlaski, Inflantski, Smoleński, Siewierski y Czerniechowski. Oznaymuiemy ninieyszym listem przywilejem Naszym (na papierze stęplowanym ceny czerwonych złotych trzy wypisany) wszem w obec y kazdemu z osobna komu o tym wiedzieć należy; iż doniesiono nam iest przez panów Rad naszych przy boku naszym zostałących, jako dla niedostatku medicinae doktorow y aptek lekarskich ku posiłkom zdrowia ludzkiego potrzebnych prawem boskim y swieckim pozwolonych y zaleconych, osobliwie w mieście naszym Winnicy w woiewodztwie Bracławskim lezącym, częstokroć ludzkie natury w słabości zdrowia zapadaiąc corąz bardziey słabielą y czasem bez zakończenia wymierzonych sobie dni z tego schodzić muszą swiata, dla czego suplikuwano Nam iest, imieniem sz(ano)w(nego) Samuela Gotleyba Gursch, abyśmy mu przywiley nasz na trzymanie y otworzenie apteki w tymże mieście Naszym Winnicy dać raczyli; do ktorey to supliki łaskawie przychyliwszy się pozwalamy pomienionemu sz(ano)w(ne)mu Samuelowi Gotlibowi Gursch aptekę trzymać y otworzyć; mocą ktorego przywileju naszego tenże szlachetny Samuel Gotlieb Gursch, sub onere conscientiae suae, obligowany będzie lekarstwa skuteczne, swieze, niewywietrzałe (przychylaiąc się w tym punkcie do Statutu Koronnego titulo «aromata») konserwować y one rewidować y chorych ludzi defekta kurować, obiecuiąc po nas y Nayjaśnieyszych Następcach, iz tegoz szlachetnego Samuela Gottlieba Gurscha ab usu et pacifica possessione teyże przez siebie założoney y otworzoney apteki nieoddalemy, ani do oddalenia mocy nikomu nie damy, co y Nayjasnieyśi następcy nasi uczynią tak iednak, aby pomieniony szlachetny Samuel Gottlieb Gursch pod iuryzdykcyą mieysca zostawał y od płacenia kontrybucyi mieyskich tym naszym przywilejem nie zasłaniał się owszem przez submissyą w ręce szlachetnego Magistratu miasta naszego Winnicy złożoną, się obowiązał, stare y popsute lekarstwa ani trzymał, swieze sprowadzał y o aptekarczyków pilnych starał się; prawa nasze krolewskie y kościoła rzymskiego katolickiego zachowułąc. Na co dla lepszey wiary ręką naszą podpisawszy, pieczęć koronną przycisnąć rozkazaliśmy. Dan w Warszawie, dnia IX. miesiąca kwietnia roku Pańskiego MDCCXCI, panowania Naszego XXVII. roku, Stanisław August Król. (Locus Sigilli Maioris Cancellariae Regni). Przywiley na trzymanie y otworzenie apteki w mieście IKMci Winnicy w woiewodztwie Bracławskim Iezącym szlachetnemu Samuelowi Gottliebowi Gursch dany. Ignacy laniszewski, pieczęci wielkiey koronney sekretarz). — Po ktorego to przywileju w Xięgi ninieysze zaoblatowaniu szlachetny Samuel Gottlieb Gursch podaiący do Akt napowrót do siebie oryginał onego odebrał y na to podpisał sie iako nastempuie (!): Samuel Gottlieb Gursch.

Книга Винніцького Маґістрату з 1791–1799 рр. за нумерацією К. Ц. А. Д. А. № 5192 ff. 10 v.–11. Цей самий привілей вписано також до записової книги Вінніцького ґроду з 1791 р. № 4732, акт 950, ff. 1009 v.–1011.
ДОДАТОК 2.
Diplomatum wielm. Jakubowi Postołowskiemu na doktoryzacyą słuzącego obiata.

Do Urzędu y Xiąg ninieyszych Radzieckich miasta Iei Imperatorskiey Mosci Winnicy osobiscie przyszedłszy ur. Tadeusz Kuzminski temuz Urzędowi dyplomat na doktoryzacyą przez Szkołę Głowną Krakowską wypisany, podpisany y pieczęcią Rzeczy Pospolitey Polskiey na massię czerwoney, wycisnioną y sznurkami przepasarą, stwierdzony, do wpisania w Akta ninieysze podał w tey istocie:

Nos, Rector et Schola Princeps Regni, Universitas studiorum Cracoviensis, collocata itr excolendo Medicinae, Chirurgiae et Artis Obstetriciae, — studio, opera observationibusque ad usum fauentibus instructus Excellens Jacobus Postołowski quum reportatos ex eius modi scientia fructus commoditati devovere publicae apud se constituerit petieritque a nobis, ut facto virium suarum periculo coram Doctoribus et Professoribus publicis ordinarijs probataque sua doctrina et experientia gradum Doctoris in Medicina Eidem tribueremus atque Titulo hoc Academico Eidem collato testem sponsoremque genuinae suae ertiditionis coram omnibus, quorum interest, ageremus; Universitas nostra non modo ad promovendos artium et scientiarum fines imbuendosque earum praeceptis anímos civium, verum etiam ad tuendam verae eruditionis dignitatem per Leges et Supremam Gentis authoritatem instituta, cum aequae petitioni huic deesse non potest, examen ex Universa Medicina et Arte Obstetricia eiusque experientia instituendum Collegio Physico demandavit atque postquam delecti ex Collegio Physico Medicinae Doctores et Professores ordinarij creditas sibi examinis partes obijerint eoque ad Leges rigide exacto in scriptis testati sint Laudatum Jacobum Postołowski doctrinam suam in Medicina, Chirurgia et Art. Obst. abinde probavisse dignumque esse, quo sibi honor Doctoris in Medicina conferretur; tributa sibi imprimis a perillri, et reverendsmo D. Christophoro Jdatte S-ae Theologiae Dre eiusdemque Professore, Emerito Can. Cat. Crac. Procancellario, agente vicario Celsissimi et Excellentissimi Domini principis Cracoviensiurn antistitis, Universitatis nostrae Cancellarij, pro optinendo Doctoris gradu licentia Honorem Doctoris in Medicina Eidem conferendum duximus; qua propter potestate nobis a summis pontificibus, Serenissimis Poloniae Reibus Serenissimaque republica data, secundum Privilegia Universitati nostrae impertita per Clarism et Excellsm Virum Vincentium Sehaster Ph. et Med. Doctorem Anatomiae et Phisyologiae Professorem designatum, a Collegio Physico promotorem nominatum Excell. Jacobum Postołowski Doctorem in Medicina anno 1792 die 14. mensis Martij constitutum, creatum et renuntiatum testamur et declaramus; tribuimusque illi potestatem in. Medicina disputandi, consultandi, usum caeteraque munia, quae veri Medicinae Doctores exercere solent, per universas Republicae ditiones exercendi. Porro Privilegia omnia et praerogativas, quibuscunque veri Medicinae Doctores ferentur, Eidem concendimus, in quorum fidem Diploma istud Sigillo Universitatis nostrae munitum manibus, quibus de jure competit, subscriptum ei tradi jussimus.

Datum Cracoviae, anno aerae Christianae 1702, die 17 mensis Martij. Joannes Baptista Sniadecki, Collegij Physici Scholae Principis Regni Universitatis studiorum Cracoviensis Praeses. Josephus Czech, Collegij Physici Scholae Principis Cracoviensis Secretarius. Felix Radwanski, Philophiae Doctor, Scholae Principis Regni Universitatis Cracoviensis Secretaríj locum tenens.

Ponizey zaś tego diplomatum pieczęnć w paszrze (!) wycisniona, sznurkami przepasana, znayduie się. Po ktorego to diplomatum w Xięgi ninieysze zaoblatowaniu, originał onego WP. Tadeusz Kuzminski na powrot do siebie odebrał y na to podpisuie się. Tadeusz Kuzminski. Za ukazem Iey Imperatorskiey Mosci Samowładnącey całą Rossyą.

Книга Вінницького Маґістрату з 1793–1797 рр. № 5207, акт 149, ff. 189–190. Запис остільки вже вицвів, що в деяких місцях є мало читальний; правопис ориґіналу та скорочення не змінено.


  1. ↑ У скороченню цей твір зачитано 24/III 1929 на заг. зборах Вінницької секції наук. робітників.
  2. ↑ Серед мешканців Вінниці 2. полов. XVIII ст. ми напр. зустрічаємо на юридиці василіянок селянина Івана Скальського, а тому це прізвище найімовірніше показує походження приходнів.
  3. ↑ Див. нашу розвідку «Вінницька міщанська громада від XV до кінця XVIII ст.», що піде незабаром до друку.
  4. ↑ Київського Центр. Архіва Давніх Актів акт. книга № 5070 f. 55. — Надалі автор, покликаючись на акт. книги К. Ц. А. Д. А., подаватиме лише числа урядової нумерації відпов. акт. книг, поминаючи назву архівосховища.
  5. ↑ І. Шиповичъ «Лѣтопись Винницкаго капуцинскаго кляштора». Кам'янець-Под. — 1902, p. 29. — М. ін. уживані того часу запобіжні заходи від повітря та наук. методи його лікування викладено в розвідці барона Аша, складеній 3/VII 1770 в обозі над Прутом та надрукованій невел. брошуркою (9½✕15½ см., 1–16 стор.) 1797 р. в Міньківцях, яко порадник шляхті Ушицького повіту для рятування себе й своїх підданих, під назвою: Sposob leczenia choruiących na zarazę powietrzną, czyli czumę, w. Jassach praktykowany przez barona von Asch. (Відділ Стародруків Всенар. Бібліотеки України).
  6. ↑ «До історії Коліївщини». Записки чина св. Василія Великого. Жовква, 1928, т. III вип. 1–2, p. 207.
  7. ↑ Вінницького Окр. Архіва Lib. Metr. Eccl. Paroch. Vinnic. ab a. 1714 ad a. 1759 ff. 59 v., 62, 68 v. 100 v.–101; 5181 ff. 19, 23, 62; Шипович, І. с. р. 29.
  8. ↑ 5070 ff. 2 v.–4 v., 54–59.
  9. ↑ Шипович, І. c. p. 22.
  10. ↑ 5181 f. 25.
  11. ↑ Варшавського Скарбового Архіва відділу Старопольського під сиґн. LVI, літ. W, акт. кн. № 4, f. 40 v.
  12. ↑ 5181 f. 52, ex a. 1787.
  13. ↑ Vol. leg, VIII, f. 177.
  14. ↑ 5150 p. 112–114, 245.
  15. ↑ 4722 № 424 ff. 431–432; 4725 ff. 498, 527.
  16. ↑ 4803 f. 26.; 4722 № 501 f. 540 v. і далі.
  17. ↑ 5181 f. 52.
  18. ↑ 4722 № 17 f. 15.
  19. ↑ L. c. № 501 f. 540 і далі.
  20. ↑ 5150 p. 112–114, 118–120; 4724 № 294 f. 227 v. та ff. 823, 205.
  21. ↑ 4725 ff. 847 v.–848.
  22. ↑ «Porządek sądow y spraw mieyskich»… Перемишль — 1760, p. 25, 27.
  23. ↑ Розд. IV, арт. арт. 8, 9.
  24. ↑ 5181 f. 5.
  25. ↑ 5181 f. 131.
  26. ↑ L. c. f. 46.
  27. ↑ 4736 № 78 f. 103.
  28. ↑ 4725 f. 576, ex a. 1789.
  29. ↑ 5181 f. 46.
  30. ↑ 5182 p. 52.
  31. ↑ 5150 p. 57.
  32. ↑ L. c. p. 112–114.
  33. ↑ Комісія мала безперечно на увазі конст. 1775 р. (Vol. leg. VIII, ff. 173–178).
  34. ↑ 5150, p. 120 № 8.
  35. ↑ 5150 № 7 p. 118–120.
  36. ↑ T. Korzon «Wewn. dzieje Polski». Варшава — 1897, II, p. 139.
  37. ↑ 4725 f. 576.
  38. ↑ 5150 p. 112–114.
  39. ↑ L. c. p. 112–114, 118–120, 245.
  40. ↑ У тексті стоїть «Olexenew», але є це без сумніву м. Олексинець Кременецького повіту, що дійсно у XVIII ст. належав Чарторийським (Słownik Geograf. VII).
  41. ↑ Є це або пов. м. Leszno (по-німецькому Lissa) близька Познаня або м-ко Lissa на Шлезьку, близько Вроцлава (Sł. Geograf. V).
  42. ↑ Korzon, op. cit. IV, p. 319–320; «Wielka Encyklopedya Powszechna ilustrowana».Варшава — 1905. XXXVII–XXXVIII, р. 213.
  43. ↑ 5181 f. 15; Варш. Скарб. Арх. Староп. від. під сиґн. LVI, літ. W, акт. кн. № 4 f. 42 v.
  44. ↑ 5181 f. 49. — Про Василя Педченка (Постоловського) автор подає в своїй праці «Вінницька міщанська громада від XV до кінця XVIII ст.»
  45. ↑ Korzon, op. cit. IV, p. 320.
  46. ↑ 5181 f. 61.
  47. ↑ 5207 № 149 ff. 189–190.
  48. ↑ 5183 f. 101.
  49. ↑ «Acta rectoralia almae Universitatis studii Cracoviensis». вид. W. Wisłocki. Краків — 1893. т. 1 вип. 1, p. 11 № 50.
  50. ↑ 4725 ff. 328–329.
  51. ↑ 5150 № 2, p. 190.
  52. ↑ 4865 ff. 351 v.–359.
  53. ↑ 5192 f. 10.
  54. ↑ 5183 f. 25.
  55. ↑ 5186 f. 1 і далі; 5183 f. 42.
  56. ↑ 5185 № 44 f. 11 v. — Є це т. зв. довге (ґотицьке) S.
  57. ↑ 5183 ff. 103, 106, 115.
  58. ↑ 5192 f. 140.
  59. ↑ 4801 № 337 ff. 386–387.
  60. ↑ 5184 ff. 188–190.
  61. ↑ 5211 № 70 f. 88.
  62. ↑ 4724 № 515 ff. 378–379.
  63. ↑ 4722 № 38 f. 35.
  64. ↑ Матеріяли Кам'янецького Істор.-Археолог. Музею, № 10721/1923 р.
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Збірник_пам%27яті_академіка_Теофіла_Гавриловича_Яновського/До_історії_медицини_та_аптечної_справи_у_Вінниці_й_Вінницькому_повіті_…&oldid=427051