Збірник законів і постанов Українського Правительства відносно закордонних інституцій/33

Затверджую: Павло Скоропадський.

2-го липня 1918 року. Київ.

Посвідчив: В. об. Державного Секретаря Ігор Кістяковський.

Ухваленний Радою Міністрів

Закон

про громадянство Української Держави.

1. Під громадянством Української Держави розуміється та державно-правна приналежність людини до неї, що надає особі права та обов'язки українського громадянина.

2. Громадянину Української Держави забороняється одночасно бути громадянином чі підданим иншої держави.

3. Уся повнота політичних прав в Українській Державі, в тім числі активне та пасивне право участи в виборах до публічно-правових установ, а також право державної і публично-громадянської служби належить тільки громадянам Української Держави, але ж на них упадає й обов'язок дбати всіма силами про добро Української Держави, не жалкуючи для неї навіть свого життя.

Примітка 1: На державних та публично-громадських посадах чужоземці можуть служити в тих установах, де це допускається винятковим законом.
Примітка 2: До видання нового закону про державну службу закони Російської Держави про цю службу мають чинність і в Українській Державі.
4. Всі російські піддані, що пробувають на Україні під час видання цього закону, визнаються громадянами Української Держави. Хто з них не схоче підлягати цій постанові, той мусить подати про заяву місцевому старості на протязі місяця від дня одержання цього закону на місцях для запису в особливий алфавит підданих і громадян чужих держав.

Примітка: Особи, які з російського підданства не перейшли до громадянства Української Держави, повинні одержати від свого уряду національний документ про свою особу, а до того повинні одержати від місцевого старости посвідчення на право перебування на Україні, яке дається на строк не більш як 6 місяців.

5. Усякий, хто народився па території України, хоча би він постійно перебував по-за межами її, має законне право лічитися українським громадянином при умові, коли він подасть проте заяву на протязі року після досягнення повноліття. Повнолітні-ж в час видання цього закону повинні подати таку заяву на протязі року після оголошення закону.

6. Ті особи, котрі самі, або їх батьки осіло перебували на Україні, але під час видання цього закону перебувають по-за межами її, можуть звернутися на протязі одного року від дня оголошення цього закону з проханням про зачислення їх до громадян Української Держави.

Примітка: В випадку пропуску строку, зазначеного в цій статті, прохання про приняття до українського громадянства належить до розгляду, коли особа, яка просить, докаже, що пропуск стався по уважних причинах.

7. Особи, що зазначені в ст. 5 і 6 цього закону, прохання свої про українське громадянство подають на місцях свого перебування найближчим до них закордонним представникам Українського Уряду, котрі по розгляді відповідних доказів видають їм посвідчення про українське громадянство, одночасно сповіщаючи про списки таких осіб Уряд свойого краю і Правительство Держави, при якому вони прибувають. Не забороняється особам, котрі по уважній причині не мали змоги звернутися до українських представників по-за кордоном, звертатися з відповідними проханнями до Адміністраційного Відділу Окружного Суду по місці свого приїзду на Україну.

8. Инші особи набувають собі право українського громадянства: а) народженням від громадян Української Держави, б) шлюбом чужоземки з українським громадянином, в) усиновленням чужоземця до 17 років громадянином Української Держави і г) натуралізаціею.

9. Право громадянства набуваеться через натуралізацію при умовах: а) коли особа має правоздатність та дієздатність, б) коли вона перебуває на території України на протязі 3 років і в) коли вона має спроможність годувати себе й родину.

10. Крім цього громадянство Української Держави можуть придбати такі особи: а) українська громадянка, що пішла заміж за чужоземця, коли цей шлюб спиниться з ним, б) народжені від шлюбу з чужоземцем діти української громадянки, які після скасування шлюбу залишаються коло матері, в) чужоземці, які скінчили вищу чи середню школу на Україні, та не пізніш 2-х років після скінчення освіти подали прохання про приняття їх до українського громадянства і г) чужоземці, які зробили Українській Державі значні послуги. Перелічині в цій ст. особи приймаються в українське громадянство, коли оселяться на Україні і зроблять заяву про своє бажання бути українськими громадянами.

11. Право громадянства, придбане згідно з 8 та 9 ст. ст. цього закону, поширюється і на дітей осіб, що стали громадянами, коли ті діти не дійшли до 17 років.

12. Всім, хто просить про приймання до українського громадянства, може бути відмовлено задоволення їх прохань, коли маються відомости про їх ганебні вчинки, плямуючі професії, або про можливу від них шкоду для Української Держави.

13. Прохання осіб про приймання до громадянства Української Держави, виключно осіб зазначенних в ст. 5 і 6, подаються до Адміністраційного Відділу Окружного Суду по місці перебування прохача. При проханні чужоземця мужського полу, підлягаючого по закону своєї батьківщини військовій повинности, повинно бути прикладено посвідчення про те, що він виконав військову повинність, або від неї вільний. Суд по розгляді прохання з боку всіх умов надбання прав громадянства, учиняє постанову про приймання прохача громадянином Української Держави і після об'яви її прохачеві надсилає копію цієї постанови до відповідного Губерніяльного Старости.

14. Постанови Суду по справах про громадянство можуть бути оскаржені до Ґенерального Суду в 2-х тижневий строк прохачем, чи Губерніяльним Старостою. Строк цей лічиться для прохача від дня об'яви йому постанови Суду в остаточній формі, а для Губерніяльного Старости від дня одержання в Канцеляріи його копії постанови Суду. Скарги подаються через той Адміністраційний Суд, який склав оскаржену постанову.

15. Коли з боку Губерніяльного Старости не буде надіслано в певний строк скарги на постанову Суду про приняття до громадянства, Суд видає зацікавленій людині посвідчення про її українське громадянство.

16. Кожний принятий до українського громадянства в порядкові ст. 7 і 13 цього закону повинен виконувати присягу на вірність Державі по прикладенному до цього тексту.

Примітка: Особи, які по переконанням своїм не визнають присяги, дають замісць неї урочисту обіцянку в засіданні Адміністраційного Відділу Окружного Суду. Текст цієї обіцянки такий-же, як присяги, тільки з пропуском слів; „та заприсягуюсь“.
Втрата прав громадянства.

17. Право громадянства відпадає, коли громадянин Української Держави приймає громадянство або підданство иншої держави.

18. Кожний громадянин Української Держави має право зріктися громадянства України. Але-ж те зречення розрішується не раніш як після трьох років перебування в українськім громадянстві.

19. Хто без належного дозволу вступить до підданства иншої держави, той підпадає карі, зазначеній в 1 ч. ст. 325 „Улож. о Наказ.“ і йому забороняється повертання на Україну.

20. Заява про бажання зріктися українського громадянства подається до Адміністраційного Відділу місцевого Окружного Суду. В тій заяві з доказом по документах зазначається до громадянства чи підданства якої держави прохач переходить. Коли громадянин Української Держави повинен відбувати військову повинність, то увілнення від громадянства розрішується тільки після того, як він документально докаже, що відбув цю повинність, або по закону увільнився від неї. Увільнення від громадянства розрішується тільки тім, за котрими не лічиться ніяких недоплат по особистих податках.

21. Хто зрікся громадянства Української Держави, той має право прохати знову про приняття в громадянство її не раніш, як через 5 років з часу виключення з громадянства. Виїмки з цього строку можуть бути тільки зроблені з розрішення Ради Міністрів.

22. Закон про громадянство, якого ухвалено Центральною Радою 2—4 березня 1918 року, касуеться.

Голова Ради Міністрів Ф. Лизогуб.

В. об. Державного Секретаря Ігор Кістяковський.

Заприсяжне обіцяння.
(Додаток до закону про громадянство Української Держави.)

Обіцяю та заприсягуюсь бути завжди вірним Українській Державі, як своїй Батьківщині, охороняти інтереси Держави і всіма силами своїми допомагати її славі і розцвіту, не жалкуючи для нього навіть і свого життя.

Обіцяю та заприсягуюсь не визнавати другої Батьківщини, крім Української Держави, щиро виконувати всі обов'язки громадянина її, коритися її правительству і всім поставленим від нього властям, завжди маючи на думці, що добро та розцвіт моєї Батьківщини мусять бути для мене вище моїх особистих інтересів.

Примітка: Особи, які не визнають присяги, дають урочисту обіцянку такого-ж змісту, але без слів: „та заприсягуюсь“.

Голова Ради Міністрів Ф. Лизогуб.

В. об. Державного Секретаря Ігор Кістяковський.

(Д. В. 21, 11 липня 1918 року.)