збуяти

збуяти

*Збуя́ти, я́ю, єш, гл. Пойти в стебель (а не в колос). Тут жита сіяти не варто, бо як випаде дощове літо, то воно тобі збуяє геть і зерно буде заміркувате, таке, що хоч за вітром пусти. Крим.

Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28