Записки НТШ/15/Петро Лебединцев. — Іван Малишевский. (Некрольоґ)
| ◀ Данило Михайлович Кавунник-Велланський | Записки товариства імени Шевченка, Том XV Петро Лебединцев. — Іван Малишевский. (Некрольоґ) (Михайло Грушевський) |
Молотовське срібло ▶ |
|
Один за одним зійшли до могили в останнїх тижднях два видатних заступники церковно-історичної науки в Київі — катедральний протоєрей (мітрат) київський П. Лебединцев і професор київської духовної академії І. Малишевский, обидва вже в старім віку, але ще доти не страчені для наукової роботи.
Петро Лебединцев, старший брат неб. Теофана Лебединцева, закладчика „Київської Старини“, киянин з роду, вихованець київської академії, належав до тієї школи місцевих київських учених, що заступаєть ся іменами Берлинського, Максимовича, Закревського по части м. Евгенїя… Багато у них спільного і що до наукових сфер, які головно притягали їх увагу, і що до самого характеру студий: переважно археольоґічний характер їх робіт, панованнє дрібних детальних питань — що залежало від примитивного ще стану української науки — невиробленність национального і полїтичного сьвітогляду при живій симпатиї до свого краю й його минулого.
Три точки головно притягали увагу П. Лебединцева і служили предметом його численних, здебільшого дрібних студий. Передовсім Київ, його історична топоґрафія; тут він продовжував студиї Максимовича і Закревського; належучи до старожилів київських, добре обзнайомлений з фізиономією Київа перед його перетвореннєм в велике місто сучасне, він мав богато відомостей власних, що надавали його розвідкам, опертим на докладне студиєваннє історичного й археольоґічного материялу специяльний інтерес (такі його студиї про Ольгову могилу, св. Софію київську, про Печерську лавру, Десятинну церкву, церкву Спаса на Берестові, св. Василия, св. Дмитра, Київську Академію і т. и.). В звязку з сим стоять і його студиї коло початків української церковної історія (про св. Володимира, про початки християнства і хрещення Руси, початки київської митрополїї, м. Михайла etc.). Нарештї з істориї Київщини новійших часів Л. опублїковав деякі материяли — напр. з істориї унїї в к. XVIII в., з істориї руху народнього в 1855 р., з істориї штунди і т. и.
Школа і круг урядової дїяльности мусїли наложити свою печать на сьвітогляд Л., але там де він виходив на ґрунт археольоґічно-історичних студий, він державсь звичайно на рівенї наукових вимог і його працї становлять важну вкладку в історию давньої Руси. Київський університет з нагоди пятдесятлїтнього ювілею його служби надав йому докторат honoris causa (честь дуже висока в Росиї). Небіжчик був постійним співробітником Київської Старини, друковав крім того в Чтеніях київського історичного товариства, Київських епархіальних ізвістиях.
Іван Малишевский, Білорусин з роду, був теж вихованцем Київської академії і потім цїле житє викладав в нїй. Головною працею його була джерелова моноґрафія з істориї православно-унїятських відносин XVI в.: „Александрійскій патріархъ Мелетій Пигасъ и его участіе въ дѣлахъ русской церкви“, т. I вийшов в 1872 р., т. II, що містив документи, зоставав ся до останнїх часів невиданим. З релїґійних і культурно-громадських відносин того часу він брав нераз ще теми для своїх меньших праць, такі напр. розвідки про социнїянський памфлєт — лист Смери до св. Володимира, про Івана Федорова, про Люблинську унїю, про початкові часи унїї, про патр. Єремію і К. Острожського і т. и.Друга серия його розвідок належить до давньої Руси — така його розвідка про Жидів на Україні в X–XI в., про відносини Руси до римської церкви за св. Володимира, про початки латинської проповіди і лєґенду про Яцка Одровонжа і т. и.; на жаль, нахил до апріорних дедукций, при браку фактів задокументованих, часом шкодила вартости праць, але за тим всїм деякі на довго заховали своє наукове значіннє.
На останку — кілька праць присьвятив небіжчик істориї київської академії.
М. Грушевський.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Австрії.
|