запинити

запинити

Запини́ти, ся. См. Запиняти, ся.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924

Запиня́ти, ня́ю, єш, сов. в. запини́ти, ню́, ниш, гл. 1) Останавливать, остановить. Ой виїхало вражих здобишників сорок коней, ще й чотирі, ой як стали вони наперед возів, а всі вози запинили. Мет. 454. І нігде ні садочка, ні квіток, нема на чому запинити ока. Левиц. ПЙО. I. 475. *2) Задерживать, задержать; загораживать, загородить; запруживать, запрудить. Тепер тут стало глибоко, бо далі внизу запинили воду. Крим.

Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28