Залишаюсь українцем/V/Майбутнє України — нова генерація

Залишаюсь українцем. Україна
Богдан Гаврилишин
Майбутнє України — нова генерація

Київ: 2011

Уже 2005 року я дійшов сумного висновку: більшість людей в Парламенті, Кабінеті міністрів, у головних державних інститутах, включно з президентом, головою парламенту та прем'єр-міністром, не здатні пройти крізь необхідні реформи до процвітання демократії і приєднання до ЄС. Більшість із цих людей були пережитками часів радянської номенклатури, і багато із них, використовуючи свої колишні зв'язки в комуністичній партії чи комсомолі, стали дуже багатими далеко не чесним шляхом. Після першого шоку вони добре влаштувалися в незалежній Україні. Це виявилось досить корисно для їхніх власних справ. Вони на своїх поважних постах діяли у власних інтересах більше, ніж на користь суспільства. Корупція була повальна, можливість працювати з розвиненим західним світом обмежена. Тому я вирішив, що бути радником президентів, голів Верховної Ради чи прем'єр-міністрів — пусте марнування часу, і краще зосередити мою енергію й ресурси, які в мене були, на допомогу появі справжньої політичної еліти з нової генерації, не обтяженої радянською спадщиною.

Я займався цим паралельно з консультуванням основних політичних лідерів в Україні. Я заснував фонд “Відродження” (Fondation Vidrodgenia) в Женеві, Швейцарія, вже в 1992 р. Ми організовували спеціальні семінари для студентів, надавали гранти на навчання за кордоном, організовували обмінні програми. Я також став активним в українському скаутському русі — в Пласті. Знав, що значна частина справжньої еліти в українській діаспорі на різних континентах вийшла з Пласту і пройшла пластове навчання. Вони стали суспільними лідерами, деякі досягли значних результатів у сфері науки та освіти.

Король Швеції Густав IV прийняв Богдана Гаврилишина в братство Бадена Пауела світового скаутського руху. Замок Колдінг. Данія, 13 вересня 2003 р.

Я був вражений частиною молодого покоління в Україні. Це надзвичайно талановиті люди з гарною освітою. Вони володіють іноземними мовами, побували за кордоном, використовують сучасні підходи та засоби комунікації, належать до студентських мереж чи спільноти випускників, мають відмінний погляд на світ зі здоровою системою цінностей. Багато з них думають про майбутнє України, дехто хоче і навіть прагне зробити щось для цього.

Беручи до уваги зазначене, у грудні 2009 р. в Києві було створено фонд (Благодійний фонд Богдана Гаврилишина), щоб допомогти появі за 8–10 років критичної маси справжньої еліти. Я сподіваюсь, що ці молоді люди займуть ключові посади у політичних та інших інституціях і проведуть країну крізь процес перетворення до того, що я називаю нормальною країною, ознакою якої є:

повна політична свобода,
економічний добробут і процвітання населення,
соціальна справедливість,
співжиття з природою, тобто життя в природі, а не її експлуатація, виснаження, засмічення.

Фонд було створено у формі цільового капіталу з грошей, покладених на депозит в українських банках, і лише відсотки, зароблені на депозитах, використовуються на підтримку різних проектів, які проводяться майбутньою елітою, на програми, організовані в партнерстві з різними молодіжними неурядовими громадськими організаціями (НГО). Учасники таких програм мають готувати проекти про тип реформ, чернетки законодавчих актів для трансформації інституцій. Сподіваємось, що учасники будуть продовжувати таку роботу і готувати майбутнє України до того часу, поки значна кількість їх зможе взяти участь у виборах до місцевих і обласних органів влади, а зрештою — до Верховної Ради. Я називаю їх “моральна більшість”.

В пластовому однострої. Київ, 2011 р.

Із пластунами. 1992 р.

Потрібно, одначе, щоб ці нові люди йшли на вибори командами, а не поодинці. Вони повинні мати погоджені одне з одним плани дій. На державному рівні вже мають бути нові справжні партії (3–4) з чіткими ідеологіями, програмами дій, а не з виборчими гаслами. Це мають бути “критичні маси” кандидатів. В органах влади є й нині деякі молоді люди, в яких були й добрі наміри. Більшість із них пішли туди поодинці, а не як члени команд. Потрапивши в опортуністичне, скорумповане середовище, вони з часом адаптувалися до нього, живуть у тому

Діалог поколінь

Благодійна вечеря на підтримку Пласту. О. Павленко, К. Ющенко, Б. Гаврилишин, Л. Гузар. МІМ–Київ, 16 липня 2007 р.

політичному болоті й діють в особистих або кланових інтересах, а не дбають про добро суспільства.

З Патріархом Філаретом при вході до Палацу “Україна” в день відкриття III Всесвітнього форуму українців. Київ, 18 серпня 2001 р.

Місією Фонду є допомога людям з нової генераціі навчитись працювати в командах, підготуватись до провідної ролі в суспільстві, мобілізуватися, створити “критичні маси”, активізуватися в політичному і суспільному житті України. Чи це мрія? — Так! Чи, може, це вже й візія? — Думаю, що так. Чи є вже думки, як осягнути згадану мету? — Вже є і вони будуть скристалізовані в праці з майбутньою елітою — не з самопроголошеними лідерами, а з командами заангажованих людей.

Перша подібна ситуація у нас вже була після виборів до Верховної Ради в березні 1990 р. У той час Україна ще була частиною Радянського Союзу. Письменники, митці, колишні політв'язні, вільнодумці мали одну третину місць у Верховній Раді. Будучи ідеалістами, вони, проте, мали ясну візію і мету: незалежна, демократична Україна. Вони були “моральною більшістю” у тому розумінні, що взяли на себе ініціативу, просували закони такі, як Декларація про суверенітет, Акт незалежності. Вони наступали, а комуністи, які були в більшості, відчули, що комунізм зазнав поразки, відступали і погоджувались на те, що пропонувала “моральна більшість”.

На зустрічі з Любомиром Гузаром. Київ, червень 2011 р.

На превелике щастя, у нас є і духовна “моральна більшість”: Блаженніший Любомир Гузар, який відіграв таку значну роль у відбудові Української греко-католицької церкви та є великим моральним авторитетом для цілої України, і патріарх Філарет, який з великою рішучістю та відвагою зумів зберегти частину української православної церкви українською.