Залишаюсь українцем/IV/Канада

by Богдан Гаврилишин

	СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
	Як допомогти й отримати допомогу під час війни

◀ Зустрічі з Фроловим, Примаковим і Горбачовим

Залишаюсь українцем. Думати глобально, діяти локально Богдан Гаврилишин Канада

Швейцарія ▶

Київ: 2011

Преамбула

Доля була дуже щедрою до мене. Мої мрії пізнати світ, які виникли завдяки читанню книг Карла Мая про різні країни, здійснювалися. Саме після обрання директором ЦНМ я став багато подорожувати з різними цілями до різних країн. На кінець 70-х устиг побувати у близько сімдесяти країнах на різних континентах. У кожній з країн я зробив щось корисне. Я не подорожував у ролі туриста. В багатьох країнах моя діяльність обмежилася тим, що давав лекції, головував на національних, регіональних та міжнародних конференціях, займався консалтингом для багатонаціональних компаній, іноді давав деякі поради урядам. У деяких країнах я був залучений до визначних подій і залишив слід по собі, серйозно вплинувши на подальший розвиток тих країн. Так сталося в Австралії та Аргентині. Я неодноразово приїздив до Канади з прагненням віддячити за все те добро, яке дала мені ця країна.

Канада

Згадаю лише деяку мою діяльність, яка створила резонанс і мала певний ефект. Жанна Сове, про яку я вже писав, коли розповідав про Світову асамблею молоді, стала спікером Палати громад (парламенту). Г'ю Фолкнер, випускник ЦНМ, став міністром Федерального уряду Канади. Ці двоє разом запросили мене приїхати до Оттави і провести спеціальний семінар для вісімдесяти членів парламенту з різних партій, які, на думку моїх друзів, були найцікавішими парламентаріями. Тема семінару — “Різні моделі демократії”, який ми почали у парламенті одразу в післяобідній час. Я прочитав кілька лекцій, а потім розгорілися пристрасні дискусії, що тривали до пізнього вечора. Після вечері ми обговорювали позитивні сторони й недоліки канадської демократії і наприкінці семінару я зробив кілька висновків та дав деякі поради, як її поліпшити. Реакція більшості членів парламенту була надзвичайно позитивна. Я бачив багато листів, які вони написали Жанні Сове. Вони вперше зіткнулися з тим, що існує не один тип демократії — англосаксонський (як у Великій Британії та Канаді), а що є різні його типи. Найцікавішою для них стала пряма демократія з децентралізацією влади (як у Швейцарії), де замість голови держави існує група людей, яких називають федеральними радниками і які приймають найважливіші рішення після дискусій на базі консенсусу. Основною рисою такої демократії є те, що люди мають змогу змінювати конституцію, анулювати закон, прийнятий парламентом, або висунути новий закон.

Вручення Б. Гаврилишину диплома почесного доктора Йоркського університету. Канада, 3 листопада 1984 р.

Іншою річчю, яку я зробив у Канаді, стало спеціальне вивчення однієї з найбільших проблем, яка тривала десятиліттями: нерівність між провінціями. Приморські провінції — Нова Шотландія, Нью Брансвік та Острів Принца Едварда — були значно бідніші за решту Канади, особливо у порівнянні з такою провінцією як Онтаріо — фінансовим і промисловим серцем Канади. Від початку мого викладання у ЦНМ я часто відвідував Швецію. Найбільша кількість слухачів Центру походила саме звідти, до того ж сама країна була цікавою завдяки своїй прогресивності. Дехто оцінював її дуже позитивно, дехто — вкрай негативно, тому що, на думку останніх, ця країна є “державою загального добробуту”, надто соціалістичною, надто прогресивною. Коли я добре пізнав цю країну, моє особисте ставлення до неї було позитивним. Мені вона здавалася країною з реальною демократією, в якій багато заможних людей, ефективна економіка, однак і соціальна справедливість та відсутність бідних.

Після урочистої церемонії вручення диплома почесного доктора Університету Альберти. Канада, 1986 р.

Швеція мала надзвичайно прогресивну податкову систему, яка змусила деяких багатих людей і підприємців виїхати до інших країн або запроваджувати свій бізнес за межами Швеції. Та все ж там були деякі аспекти, які здалися мені надзвичайно мудрими. Один з них стосувався вирішення регіональної нерівності. Нерівність була спричинена географічним розташуванням (країна простягається з півночі на південь і тому має різні кліматичні зони) та нерівномірною присутністю природних ресурсів. Для подолання регіональної нерівності було запроваджено таку політику: замість того, щоб збирати з корпорацій податки в повному обсязі й потім давати з цього субсидії біднішим регіонам, уряд видав спеціальне розпорядження, яке дозволяло платити лише 50 % податків, а решту залишати на спеціальному рахунку, який контролювався урядом. Компанії могли використовувати ці гроші, коли хотіли зробити інвестиції, однак узгоджували з урядом, де їх робити та навіть пору року, коли їх можна було робити. Таким чином держава уникла зайвої бюрократії, такої як збирання податків і надання субсидій, а підприємці заощадили кошти. Забезпечення бодай певної рівності було цілковито в руках компаній.

Інавгурація Жанни Сове, генерал-губернатора Канади. Оттава, 1984 р.

Мене так захопив цей закон, що я написав про нього міністру фінансів Канади пану Волтеру Ґордону, пояснивши закон та його ефективність. Гадаю, цю інформацію розповсюдили між кількома іншими людьми, тому що мене запросив Моріс Стронґ, у той час засновник та перший президент CIDA^[1], приїхати до Канади, відвідати приморські провінції, вивчити ситуацію й дати рекомендації. Десятиліття федеральний уряд виділяв мільярди доларів на субсидії для цих провінцій, які все одно не наближали їх до успішніших регіонів. Це завдання здалося мені захоплюючим. Я відвідував згадані провінції, компанії, спілкувався з різними людьми і врешті написав звіт з моїми рекомендаціями. Не думаю, що я суттєво допоміг вирішити цю проблему, але хоча б показав людям з уряду, що існують інші шляхи вирішення проблеми нерівності, аніж просто давати субсидії.

Однією з найцікавіших подій, в якій я брав участь разом з дружиною та дітьми, стала церемонія інавгурації першої жінки генерал-губернатора Канади Жанни Сове у 1984 р. Всі ми були на церемонії у Палаті парламенту, а потім Жанна Сове запросила мене з дружиною до Рідо Холла (Rideau Hall) — резиденції генерал-губернатора. Там було спеціальне прийняття для головних політиків, ключових осіб з різних секторів канадського суспільства та кількох особистих друзів Жани Сове. П'єр Трюдо, колишній прем'єр-міністр, був серед гостей. Він, напевно, був одним з найвидатніших прем'єрів Канади всіх часів. Трюдо був добре освічений, повністю двомовний^[2], відкритий, мав креативне мислення. Він пробув прем'єром два терміни, проте його не переобрали на третій. Він надто прогресивно мислив, випереджаючи свій електорат. Трюдо зустрічався з Виконавчим комітетом Римського Клубу, серйозно зацікавився питаннями довкілля та іншими темами світової проблематики. Він не тільки говорив про це, а й намагався втілити деякі з цих ідей в урядовій політиці. Крім того, він не міг терпіти поганої поведінки, тому іноді робив образливі зауваження членам парламенту.

Будинок Парламенту. Оттава, Канада.

Коли я зустрів його у Рідо Холлі, він виявився зовсім іншою людиною, ніж “публічний” П'єр Трюдо. Насправді він був скромний, доступний, його було легко залучити до розмови. Він не виявляв жодних ознак зверхності, як іноді робив на публіці. Після розмови про Римський Клуб я сказав дещо зухвало: “Я можу запропонувати вам роботу. Неоплачувану. Було б чудово, якби ви могли стати президентом Римського Клубу”. Я подумав, що він як людина з таким досвідом, відомий у світі, з видатними здібностями та харизмою, один з найцікавіших осіб, яких я зустрічав, міг би бути відмінним наступником Ауреліо Печчеї^[3], президента Римського Клубу. Він з цікавістю поглянув на мене, зовсім не образившись. На мою пропозицію не відреагував, лише посміхнувся, і ми закінчили розмову.

Я дуже поважав здібності Трюдо і в нашій розмові знову переконався, що справді масштабні особистості, які надзвичайно впевнені у собі, не потребують ставлення до себе з особливою повагою — краще до них ставитись, як до “нормальних людей”.

---

1. Canadian International Development Agency (Канадська міжнародна агенція з розвитку).
2. Він вільно володів англійською та французькою, бо походив зі змішаної родини: його мати була англійкою, а батько франкомовним канадійцем.
3. На той час Ауреліо Печчеї вже помер.