Залишаюсь українцем/Реліктовий перспективний українець, або Сім уроків від Богдана Гаврилишина
 |
|
 | ||
| Як допомогти й отримати допомогу під час війни |
| ◀ ЧАСТИНА V. УКРАЇНА | Залишаюсь українцем Реліктовий перспективний українець, або Сім уроків від Богдана Гаврилишина |
|
РЕЛІКТОВИЙ ПЕРСПЕКТИВНИЙ УКРАЇНЕЦЬ, АБО СІМ УРОКІВ ВІД БОГДАНА ГАВРИЛИШИНА
Пригадую, не так давно на каналі “Культура” мені трапився короткий документальний фільм про Богдана Гаврилишина. Камера супроводжувала його до рідного села Коропець, що в Тернопільській області. Не можна було не помітити, з якою повагою і водночас теплотою, пієтетом, але без штучного пафосу Богдан Дмитрович згадував про батьків та своє життя тут, на малій батьківщині. Тернопільщина початку минулого століття проступала з його розповіді у виразних деталях і штрихах. Один із них врізався в мою пам'ять: в отчому домі, розповідав Богдан Гаврилишин, було тільки дві книги — Біблія й “Кобзар” Шевченка.
Відтак Великі книги задали високу планку. Це перший урок, важливий для молоді сьогоднішнього світу.
Велика книга духовно зосередженому читачеві може дати значно більше, ніж безсистемне та невпорядковане поглинання терабайтів глобалізованого інформаційного простору. Але сприйняття та засвоєння таких текстів було б неможливе без благодатного етичного ґрунту, розумової чутливості, цінностей, привнесених у світ Богдана Дмитровича вже в ранньому віці. Зі спогадів відомо, що його батькові доводилося бувати у світах, бачити, як живуть люди там.
Другий ключовий урок: правильні пропорції світу.
Переконана: ще тоді сформувався широкий горизонт майбутнього члена Римського клубу.
Живій душі, що прагне росту, важливо знати, що у світі є велика мрія. Потрібно щодня ставати на крок ближчим до неї. Думаю, вже на ранньому етапі Богдан Гаврилишин розвинув у собі той колосальний, але вибірковий, інтелектуальний апетит, який упродовж життя дозволяє йому нанизувати цінні знання на вже сформовану ціннісну систему.
Потім на його життєвому шляху зустрінуться справжні велетні. Назву лише двох. Митрополит Андрей Шептицький, благословення якого Богдан Дмитрович досі згадує зі вдячністю. А ще Отто фон Габсбург.
І це урок третій: роль особистості в житті іншої особистості.
Для мене, редакції “Дня” і наших читачів важливо, що саме Богдан Дмитрович написав спеціально для газети свій спогад про неймовірну особистість, справжнього нереалізованого Короля, який відійшов у кращий світ у липні цього року (див. статтю “Спогад про Отто фон Габсбурга” у “Дні” № 119 від 12 липня 2011 року). Великий українець написав про великого австрійця і доброго друга нашого народу. Як все ж таки важливо, щоб українці, які все ще мають чимало привнесених комплексів, змогли оцінити розкіш мислити в унісон із неординарними особистостями.
Свою знамениту книгу “До ефективних суспільств: Дороговкази в майбутнє” видатний вчений написав 1979 року англійською мовою. Після цього книга з'являється у перекладі німецькою, французькою, іспанською, японською, корейською, а згодом польською мовами. Україна на той час перебувала в “консервній банці” Радянського Союзу, щільно закритій та ізольованій від надзвичайно цінних знань. На видання своєї книги рідною мовою, як зазначав автор, довелося чекати до 1990 року. Часу великих змін.
Урок четвертий: як виглядає дієвий патріотизм.
Як тільки з'явилася перша можливість, Богдан Дмитрович приніс в інтелектуально збіднений український простір найцінніше з того, що надбав, — сучасні знання — Світову Проблематику.
Наше знайомство з Богданом Гаврилишиним також відбулося в ореолі освіти. З виходом першої книги із “Бібліотеки “Україна Incognita” я запланувала маршрут № 1 університетами країни. Уже після першої зустрічі керівництво Ніжинського педагогічного звернулося до мене з проханням продовжити інтелектуальне спілкування зі студентами. Я замислилася: знайомство з ким може бути найбільш переконливим, хто втілює розуміння широкого світу й водночас має концентрований заряд українськості? Відразу подумала про Богдана Гаврилишина. І зателефонувала. Хоча на той час (а це був 2002 рік) ми заледве були знайомі, він із легкістю погодився на спільну подорож до Ніжина. Для когось це місто, можливо, — просто районний центр Чернігівської області, але для Богдана Гаврилишина Ніжинський університет — Альма-матер Гоголя! Це й продиктувало формат його спілкування зі студентами, яке особисто для мене відкрило надзвичайну людську щедрість та колосальний потенціал педагога в широкому смислі цього слова.
Урок п'ятий: могутня особистість, як правило, проста, очищена від суєти та марнославства.
Час від часу Богдан Дмитрович просто телефонує мені зі словами підтримки. Він дуже схвально відгукнувся про ідею Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді. І захотів знайти час особисто поспілкуватися з його членами. Саме він підтримав видання “Екстракту +200” — 11-ї книги з нашої газетної бібліотеки. А дізнавшись про роботу Літньої школи журналістики “Дня” цього року, Богдан Дмитрович відразу заявив про намір зустрітися зі студентами. Особисте знайомство стало для студентів, можливо, такого ж масштабу подією, як для Богдана Гаврилишина зустріч із його великими наставниками.
Урок шостий висловлений самим Богданом Гаврилишиним: “Віддавати щось — приносить значно більше задоволення, аніж споживати самому”.
У цьому звучить реліктовий перспективний українець.
Чимало наших співвітчизників різних хвиль еміграції, вписавшись у Західний світ, здобули пристойний рівень життя, але не так багато стали всесвітньо відомими публічними інтелектуалами, не забуваючи при цьому, що вони — українці. Із вдячністю можемо згадати Івана Лисяка-Рудницького, Євгена Маланюка, Уласа Самчука, Романа Шпорлюка…
Богдан Гаврилишин поїхав з України ще 1943 року. За цей час пройшов шлях від табору для переміщених осіб до визнання у світових колах, викладання в 70 країнах та консультування світових компаній. Він живе переважно за кордоном, але завжди залишається українцем. Знає багато мов, але його українська природна й милозвучна.
Урок сьомий визначальний, він звучить майже як національна ідея: ідентичність і модернізація.
Коли йдеш, українцю, у великий світ, не обов'язково ставати німцем, росіянином чи американцем.
Приклад Богдана Гаврилишина для української молоді можна сформулювати так: не бійтеся самостійно мислити і відважно мріяти.
головний редактор газети “День”