Скажіть ми, братя, що того за рівня:
Ні вна цариця, ні она царівня,
А предці всігди сім корунів носить,
Та й ще гадає, що єї не досить.

Як їй родили, то їй шовком звали,
Як їй хрестили, то ім'я не дали,
А по хрестинах зараз подружили,
Сімсот молодців разом шлюб з нев взєли.

Але по шлюбі дівча си гадало:
«Сімсот молодців — то мені замало;
Коби хоть тисяч, то мені би мило,
Коби хоть тисяч їх за мнов ходило!»

А ще вам скажу, що тота цариця
В неділю ходить гола, ніби спиця,
Що на головці золочена коса,
Одна лиш ніжка, і тота їй боса.