- Ти чесна жінка, ти не продаєш
- своєї вроди й пестощів за гроші,
- нещирих поцілунків не даєш
- за лакомство нещасне, за розкоші.
- Ти горда жінка, ти не увійшла
- в кубельце, звите дружніми руками,
- найтяжчу працю ти собі взяла,
- несеш мовчазно довгими роками.
- Ти добра жінка, слів терпких нема
- у тебе для таких, що "впали низько",
- хоч злидні перетерпіла й сама,
- хоч і тобі була спокуса близька.
- А ти не впала. Чом же ти чола
- не можеш гордо зняти перед тими,
- що продають себе задля срібла,
- ганяючись за примхами пустими?
- Ти щира жінка. Тим своє чоло
- ти хилиш низько, про таких згадавши,
- що продаються; знаєш, як було
- їм гірко й солодко, в неволю впавши.
- Бо продалась і ти. Не за срібло
- і не за ласощі, не за дарунки,
- але за те пестливеє тепло,
- за любі речі та за поцілунки…
- Се ж голод серця гнав тебе за тим,
- у кого в очах діаманти ясні,
- чий сміх тобі здавався золотим,
- а кучері були, мов грона рясні.
- Не тіло ти, а душу продала,
- свій хист і розум віддала в неволю,
- у каторгу довічну завдала, –
- і гірко й солодко тобі до болю.
