Етноґрафічний збірник/2/Циган — монах

Етноґрафічний збірник. Том II
під ред. Михайло Грушевський
Циган — монах (зібрав Митрофан Дикарів)

Львів: 1896

21. Циган — монах.

Прийшло́ ся раз ци́ганові так скру́тно, що ні́чого ї́сти і взять ні́де. Міркува́в він собі́, міркува́в, і наду́иав ся заступи́ть у манасти́р, бо там і ко́рмлять до́бре, і робо́ти нима́ нія́кої. Припа́ло йому́ заступи́ть туди́ са́ме на ма́сліну, і йому́ здало́сь ду́же га́рно там жить: і сього́дні блинці́ і за́втра блинці́, і після-за́втра теж, і так чоти́рі дні. Прийшо́в піст, тя́гнуть уже́ ци́гана дро́ва руба́ть. Руба́є він день з-ра́нку до ве́чира, руба́ і дру́гий і тре́тій, а ї́сти мана́хи ни даю́ть ані крі́шечки, і сами́ нічо́го ни їдя́ть. На тре́тій день, у обі́дьну по́ру, сів ци́ган на дри́витень і жує́ соломи́ну. А тут мимо йо́го прохо́де игу́мин і пита́є: „Що́ ти тут ро́биш, раб бо́жий?“ — „Та соломи́ну жую́, щоб ни забу́ть, я́к до́брі лю́ди їдя́ть!“ — „Потирпи́, раб бо́жий, за́втра вже бу́димо ї́сти“. Після то́го настанови́ли ци́гана в обхо́д по манастирю́ чи-що́. То він прихо́де у-ве́чирі до игу́мена і ка́же: „Уже́ в нас, в манастирі́, один бра́ччик з го́лоду окалу́бивсь!“ А то́й йому: „Ни кажи́ так, кажи́: „Во́лию бо́жою оди́н з на́шої бра́тії у́мре“. Ци́ган на дру́гий день прихо́де і докла́дуйе игу́минові: „Во́лию бо́жою оди́н з на́шої бра́тії у́мре!“ — „Хто́ такий?“ пита́є игу́мин. — „Соба́ка чепни́й (на ланцюху)!“ Игу́мин росе́рдив ся, і ви́гнав ци́гана з манастиря́. Іде́ наш ци́ган, коли-це́ на-зу́стріч йому́ чолові́к виде́ соба́ку на обри́вочку. — „Здо́ров, до́брий чолові́че!“ — „Здоро́в!“ — „Куди́ ти соба́ку тя́гниш?“ — „Та до лі́су: хо́чу заві́сить його́!“ — „Ни види́ його́ до лі́су (ка́же ци́ган), види́ його́ в манасти́рь: він там сам здо́хне, і ти́жня ни пириживе́!“

(Катеринодар. 4. II. 96. Записано мною від О. Ю. Півня).

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі.

Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1929 року і автор помер щонайменше 100 років тому.