Етноґрафічний збірник/2/Од гроший люди пропадають
| ◀ Племінник перехитрував дядька-злодія | Етноґрафічний збірник. Том II під ред. Михайло Грушевський Од гроший люди пропадають (зібрав Митрофан Дикарів) |
Кубань — золоте дно ▶ |
|
Пас чаба́н ві́вці, і найшо́в мішо́к гро́ший та й давай його́ бить ґирли́ґою. А по тій доро́зі ї́хав пан з двома́ кучиря́ми на-ко́злах і поба́чив та й ка́же: „А ну́, спини́ ко́ний та піді́ть оди́н спита́йти, що́ то він б’є“. Ку́чир пішо́в. Прихо́дить д(о) чабана́. Поздоро́вкав сь, і пита́: „Що́ ти тут б’єш?“ Ч(аба́н): „Та що́! гро́ші! бо од них лю́ди пропада́ють“. Ку́(чир) пішо́в і сказа́в па́нові: „Ка́же, що він б’є гро́ші!“ Пан і ка́же.: „Піди́, попроси́: мо́же, він мині́ їх о(д)да́сть“. Ку́(чир) пішо́в і ка́же: „Ба́рин про́се, щоб ти йому́ одда́в гро́ші“. Ча(ба́н): „Бири́, та тільки скажи́ і па́нові так, що за їх лю́ди пропада́ють“. Ку́(чир) узя́в мішо́к і поні́с, положи́в на коля́ску, і пої́хали да́льши. Їдуть кучира́ і бала́кають: „Дава́й уб’їмо́ па́на, то бу́де наш мішок гро́ший“. І так і зроби́ли. Звирну́ли у лісо́к, уби́ли па́на і уки́нули у щель, а сами́ пої́хали да́льши. Під’ї(ж)жа́ють під го́род, і там під го́родом нидале́ко ви́прягли ко́ні годува́ть. Оди́н ку́чирь і ка́же: „Ти сідай на коня́ та поганя́й у го́род, ку́пиш кой-що пої́сти, а я тут посто́ю, підожду́ тибе́“. Той сів на коня́, і пої́хав у го́род. Накупив ко́й-що ї́сти, і купи́в мняку́ паляни́цу (!) хлі́ба. Та взяв та й купи́в пузиро́к а́ду і обма́зав хліб і ду́ма: Привизу́ я, то він наї́с(ць) ця цього́ хлі́ба, то й пропаде́, то тоді́ бу́де мій мішо́к гро́ший“. І сів на коня́, пої́хав. Під’ї(ж)жа́ близ коля́ски, а той і поду́мав: „Дава́й я його́ уб’ю́: тоді́ бу́де мій мішо́к гро́ший“. Той під’ї́хав близе́н(ь)ко, а цей узяв ружжо́ і уби́в його́ і одтя́г геть пода́льши, а сам вирну́в ся, і сів обі́дать. І вкуси́в того́ хлі́ба, і сам там пропа́в, і так оста́лись гро́ші, ніхто́ ни́ми ни попо́льзува(в)сь.
(Стан. Шку́ринська. 9. III. 94. Записав Хв. Гр. Півень).
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі. Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1929 року і автор помер щонайменше 100 років тому. |