Етноґрафічний збірник/2/Наш Бог і московський Бог

◀ Чий Бог старший: чи наш, чи жидівський

Етноґрафічний збірник. Том II під ред. Михайло Грушевський Наш Бог і московський Бог (зібрав Митрофан Дикарів)

Наш Бог і нїмецький Бог ▶

Львів: 1896

1а. Наш Бог і московський Бог.

Умер у Москалі́в піп, вони́ й мірку́ють собі, кого́ б їм настановити попо́м. І нара́дили ся вони́ настанови́ти тако́го Москаля́, що був на Дінщині́: він хоч і чита́ти не тя́ме, так за те-ж до́бре там навчи́в ся гра́ти на ка́рти. Той не став одмага́ти ся, і став попо́м. Почина́є він учи́ти пі́вчих, що їм сьпіва́ти у це́ркві, і тоді́ вже кли́че усіх до церкви. Зібрали́сь Москалі́. — „Чи нема́ тут ча́сом Хахла́?“ пита́є піп. — „Ні (ка́жуть), нема́!“ — „Ну, гляді́ть же, щоб не було́ ни Хахла́, ни пів-Хахла́, ни чве́рть-Хахла́!“ Тоді́ вино́се він із ві́втаря одну́ кни́гу і пита́є парафія́н: „Чи мо́жете ви чита́ти сю кни́гу?“ — „Ні (кажуть), не мо́жемо!“ — А коли не мо́жете, ми однесемо́ її наза́д!“ Вино́се дру́гу: „А сю кни́гу мо́жете ви чита́ти?“ — „Ні, ба́тюшка, і сеї не мо́жемо!“ — „А не мо́жете, ми і сю однесемо́ наза́д!“ Вино́се він тоді́ ка́рти: „А сю кни́гу мо́жете чита́ти?“ — „Та сю тро́хи мо́жемо чита́ти!“ — „Ну, от-се й до́бре, що мо́жете! Так дава́йте-ж чита́ти її. От-се́ шоста́ка, а от-се сьома́ка. Шоста́ку бє сьома́ка, а сьома́ку — восьма́ка…“ Тоді́ оберну́в ся до пі́вчих і пита́є їх: „А що́ ви роби́ли, як не було́ ни не́ба, ни землі́?“ — „А ті сьпіва́ють: „Ми городили плетні́!“ А Хахо́л визира́є з яко́гось кутка́ та й пита́є: „А куди́-ж ви коля́ки вбива́ли?“ Піп, почу́вши се, розлютова́в ся і затупоті́в нога́ми: „Каза́в я вам, щоб не було́ у церкві́ ни Хахла́, ни пів-Хахла́, ни чве́рть-Хахла́!“ Впійма́ли вони́ бі́дного Хахла́ і посадови́ли його в куту́зку, чи куди́ там. Там вони хоті́ли що-сь ви́вірити. А йому́ захоті́ло ся про се́бе: він візьми́ та й напаску́дь там. На дру́гий день пита́ють його́: „Ну, кажи́ нам, що́ ти ба́чив?“ — „Та ба́чив я, що ваш Бог прийшо́в та й ка́же на́шому: Дава́й би́ти ся! — Дава́й! — Так наш Бог як зви́зне ва́шого — та́к ваш и впо́рав ся“. А ті тоді́: „Наш Бог, на́ше й г...о́!“ Та дава́й собі́ тімя мазать. Так тим ото́ вони́ вистрига́ють собі́ на ті́мї гуме́нце. Я не зна́ю, в якій се губе́рні Москалі так вистрига́ють.

(Катеринодар. 17, II, 96. Подав ґімназист Сл-йон).

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі. Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1929 року і автор помер щонайменше 100 років тому.