Етноґрафічний збірник/2/Мужик, вовк і лисиця
| ◀ Про змія та цигана | Етноґрафічний збірник. Том II під ред. Михайло Грушевський Мужик, вовк і лисиця (зібрав Митрофан Дикарів) |
Сьвятий Тилипень чудо творив ▶ |
|
Ішьо́в мужи́к по́лим із мішко́м чере́з плечі, із ці́пом під руко́ю. Підхо́де близ лі́су, чу́є, щьо соба́ки у лісу́ га́вкають і ду́же здо́рово. Коли-це́ — виска́кує вовк і біжи́ть пря́мо на мужика́. Мужи́к зра́зу отете́рів, а да́лі і ка́же: „Та вже-ж не (зь)зість прокля́тий із-ра́зу!“ І ви́тяг ціп с-під руки́ та й стої́ть. Вовк підбіга́, і так наста́вив свої́ о́чі і с ла́скою ди́ви(ць) ця на мужика́. Мужи́к тро́хи зраді́в. Вовк і ка́же: „Спаси́ мене од лю́тої сме́рти: я́ тебе за це ни забу́ду“. Мужи́к нидо́вго ду́мавше, ски́нув мішьо́к с плече́й, і вки́нув його́ в мішьо́к, та й пішьо́в свої́м путе́м, і поні́с його́ на плича́х. І так проні́с його́ пошти́ верст зо́-дві. А по́тім вовк і ка́же: „А ну́-лишень пуска́й: бу́ду тобі дя́ковать за те, щьо ти́ мене ніс“. Мужи́к звали́в мішьо́к на зе́млю, роз’я́зує та й ду́ма: „Чим він мене́ бу́де дя́кувать?“ Вовк ви́ліз із мішка́ та й ка́же: „Тепе́р я́ тебе (зь)зім!“ Мужи́к і ка́же: „О-та́к! таска́в скі́льки, аж пле́чі буля́ть (!), та й ще недово́л(ний), щьо я́ тебе спас от соба́к“. Вовк і ка́же: „Щьо знай кажи́, а я́ тибе із(ь)зі́м“. Мужи́к і ка́же: „Ни по-тво́єму, ни по-мо́єму, а по-бо́жому! Дава́й іти вмі́сті до трьох стріч: де́ кого стрі́ним, і бу́дим проси́ть, щьоб розібра́в на́ше ді́ло!“ Вовк согласи́в ся. Іду́ть вони лі́сом, коли-це́ — пасе́(ць) ця коби́ла. Вони підхо́дять до не́ї. Мужи́к і ка́же: „Здоро́в’ була́, коби́ла!“ А коби́ла ле́дві підняла́ го́лову та й ка́же: „Здра́ствуйте!“ Мужи́к і ка́же: „Ти, мо́же, пожила́ бага́цько в сві́ті: розбири́ на́ше ді́ло: я́к нам буть, кому́ пра́вим оста́(ць) ця, а кому́ винова́тим буть? Я оцього́ во́вка спас от розбо́йників, і проніс дві вирстви́ на плича́х: а він тепе́р хо́че мене́ (зь)зі́сти“. Коби́ла і ка́же: „Е, чолові́че, тепе́р стара́ хліб-сі́ль не по́мни(ць) ця: я як була́ молода́ та роби́ла ду́же здо́рово, так мене́ всі люби́ли, а як стара́ стала́, так мене́ хазяїн узя́в та ви́вів у ліс та й бро́сив“. Мужи́к ка́же: „Ході́м да́лыпи!“ Іду́ть вони да́льши, коли-се́ — біжи́ть соба́ка. (В)они поздоро́вкались. Мужи́к і ка́же: „Барбо́с, розбири́ на́ше ді́ло: я оцього́ во́вка спас от соба́к, а він тепе́р хо́че (зь)зі́сти“. Соба́ка і ка́же: „Стара́ хліб-сі́ль ни по́мни(ць) ця: я поки був молоди́м, так мене́ хазя́їн люби́в, а як стари́й став, так ві́н мене і з дво́ру прогна́в. Іді́ть собі с (!) Бо́гом!“ Іду́ть вони да́льши, коли-це́ — сиди́ть лиси́ця. Мужи́к і ка́же́ „Розбири́ на́ше ді́ло: я оцього́ во́вка спас от соба́к і проні́с у цьому́ мішку́ верст дві!“ Лиси́ця осміхну́лась та й ка́же: „Як раз і мо́жна цьому ста́(ць) ця, щьоб таки́й вовк улі́з у цей мішьо́к!“ А вовк із-ду́ра: „Ні, влі́зу!“ Лиси́ця: „Та хоч хвіст ви́дно бу́де!“ Вовк: „Ні́, я́ його підко́рчу!“ Мужи́к наста́вив мішьо́к, вовк улі́з і хвіст підко́рчив. Мужи́к зав’яза́в його і положи́в на зе́млю. Лиси́ця і ка́же: „А ну, я́к у вас моло́тять?“ Мужи́к нача́в ці́пом молоти́ть по мі́шку. Лиси́ця: „Як у вас на одльо́т коло́сся одбива́ють?“ Мужи́к як розмахну́в ці́пом і уда́рив во́вка, ціп як отско́чив і вбив лиси́цю, а сам пішьо́в да́льши.
(Р. 1894, березолю 9. Записав козак станицї Шкуринської Єйського оддїлу Хведір Григорович Півень, 17 лїт).
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі. Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1929 року і автор помер щонайменше 100 років тому. |