Етноґрафічний збірник/2/Колись жінка була старша від чоловіка
| ◀ Про Ісуса Христа та апостола Петра | Етноґрафічний збірник. Том II під ред. Михайло Грушевський Колись жінка була старша від чоловіка (зібрав Митрофан Дикарів) |
Кара сьвятому Петрови ▶ |
|
Хо́дять раз Сус Христо́с з святи́м Питро́м по зимлі́ та й хо́дять, та й зайшли́ у оди́н двір проси́ть ця пириночува́ть. Ви́йшов до їх чолові́к (бо жі́нки ни було́ до́ма: вона́-ж ста́рше — то й пішла́ куди схоті́ла) та й пита́є: „А чого́ вам тре́ба, до́брі лю́ди?“ — Та ми про́симо ва́шої ла́ски: чи низьзя́ бу́де нам у вас пириночува́ть? — „І, ка́же чолові́к, я б і пусти́в вас у ха́ту, та бо́юсь своє́ї жі́нки, вона́ в ме́не ду́же сирди́та. І ще́ як мине́ поб'є́, то нічо́го, а то ще як би й ва́м ни доста́лось!“ — „Та нічо́го, ка́же Сус Христо́с, чи поб'є́, то й поб'є́“. Ну, от і пусти́в той чолові́к їх до се́бе в ха́ту. Ввійшли́ св. Питро́ з Су́сом в ха́ту та й ди́влять ця; а в ха́ті скрізь чи́сто-чисто та га́рно при́брано: усе́ на своє́му мі́сті та все до-ді́ла поло́жино. І стра́ви вся́кої нава́рино та напе́чино, тільки, зна́чить, жде той чолові́к своє́ї жі́нки до-до́му.
Посади́в той чолові́к їх за стіл виче́рять, дає́ їм уся́кої їди, а сам усе́ погляда́ у вікно́, чи ни йде його жі́нка. Та ни за се́бе він боя́в ся, а боя́в ся за госте́й. Повиче́ряли Сус Христо́с з святи́м Питро́м, і положи́в їх той чоловік під ла́ву спать, та так, що Сус ліг у кутку́, а святи́й Питро́ з кра́ю.
От чириз скі́льки вре́мня прихо́де до-до́му його жі́нка. Іще іде́ на дворі́, а уже́ кричи́ть та ла́є; а як увійшла́ у ха́ту, так таки́й підняла́ крик, що на́шим стра́нникам і світ став ними́лий, ни ра́ді були́, що й зайшли́. Лижа́ть вони́ собі́ під ла́вкою, тру́сять ця. От крича́ла-кричала жі́нка на чолові́ка та як зачала́ бить його́ та волочи́ть, так тільки ку́ря підняла́сь по ха́ті. Би́ла-била, бро́сила.
Коли гля́не під ла́ву, аж відті́ль вигляда́є святи́й Питро́. Ви́тягла вона його з-під лави та зачала́ і його́ бить. Так уже-ж та́к била, та́к била, що він з-ро́ду ще так ни чув і ни ба́чив. Би́ла-била свято́го Питра́ та й бро́сила його́ під ла́ву, а сама́, ма́буть, умори́лась, та сі́ла одпочи́ть. Доста́лось сирде́шному Питру́ на орі́хи!
От він схова́всь під ла́ву, та й ка́же Су́сові: „Го́споди, пусти́ мене́ в куто́к, а сам ляж с кра́ю, бо вона́ ще й у дру́ге мене би́ти ме!“ От і схова́всь Питро́ у куто́к. Ті́льки що він там до́бре умости́всь, коли жі́нка уп'я́ть до ла́ви та й загляда́: „А, ка́же, так та́м ще й дру́гий є! Посто́й же, я й тобі дам кло́чки!“ Та й тя́гне за но́ги свято́го Питра́ з кутка́. — Та ни тягни́ мине́, ка́же, я вже би́тий! — Бре́шиш, сяки́й-таки́й, ти ще ни би́тий! — Та й заходи́лась уп'я́ть коло свято́го Питра́. Ни ви́терпів бідола́ха тако́го знуще́ньня та як кри́кне до Су́са: „Го́споди, зроби́, щоб чолові́ки були́ старші́! Бу́дь вони про́кляті, оці жінки́!“
(Р. 1895 записав О. Ю. Півень).
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі. Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1929 року і автор помер щонайменше 100 років тому. |