ЕУ/Пуризм

◀ Пунктуація

Енциклопедія українознавства Пуризм

Пурієвич Костянтин ▶

Пуризм, нормативний напрям у літ. мовній політиці, скерований на усунення з мови неорганічних іншомовних елементів (див. етранжизми), гол. в лексиці, словотворі й синтаксі, і заміну їх неологізмами чи народномовними конструкціями. П. притаманний суспільствам, що змагаються з чужими культ.-мовними нашаруваннями в добу нац. відродження і пошуків нац. самобутности. Надмірний П. збіднює стилістичне багатство мови й утворює зайві лексичні дублети, поглиблюючи різницю поміж розмовною й літ. мовою. Від навали польонізмів укр. літ. мова 17 — 18 вв. вдавалася до церковно-слов’янізмів, а в 19 — 20 вв. до (зокрема термінологічних) неологізмів і кальок з нім. й чес. (чи й поль.) мов у Галичині, подібно як і від русизмів у 1920-их pp. в УССР. П. почасти пропаґував ж. «Рідна мова» (ред. І. Огієнко), а також «кутки мови» по газ. і журн., у Канаді ж. «Слово на сторожі» (з 1964 р. у Вінніпеґу за ред. Я. Рудницького). Больш. мовна політика від 1930-их pp. засуджує новітній укр. П. в УССР як «укр. буржуазний націоналізм у мові»; його прихильників (Є. Тимченко, О. Курило, С. Смеречинський, М. Сулима, А. Кримський та ін.) репресовано. Деяке відродження дуже поміркованого П. (під назвою «культури мови») спостерігається в ж. «Укр. мова в школі» та в зб. «Про культуру мови» (К. 1964), «Питання мовної культури» (від 1967 щорічно).

О. Г.