Діячі украінського фольклору/Чубинський
| ◀ 17. Номис | Діячі украінського фольклору 18. Чубинський |
19. Головацький ▶ |
|
18. Чубинський р. в 1839 р. в Боришполі Переяславського повіта, пройшов правничий факультет Петербургського університету, працював для просвіти краю в Киіві, за що і попав на заслання в Пинегу, потім в Архангельськ, де служив при губернаторі до свого визволення в 1869 р. В цім році він переіхав в Петербург і незабаром його було послано географичним товариством для зібрання етнографичних матеріалів в правобережну Украіну. Експедиція Чубинського вийшла надзвичайно користною для науки і особливо для украінознавства. Молода сила і жвавість Чубинського помогли, що він зробив надзвичайно багато. На протязі 2 років (1869 і 1870 р.) він обьіхав багато міст, укладав программы, гуртовав молоді сили для користноі загальноі праці, спонукав до работи, і таким чином в два роки зібрав такий величезний матеріал, який не могли ранійш зібрать цілі наукові товариства за багато літ. Повернувшись до Киіва, Чубинський почав працювать при Південно-Західнім Одділі Географичного товариства, яке дуже гаряче взялось за украінознавство у всіх ёго галузях і за те швидко було заборонено і закрито урядом, під впливом ворогів украінського народу, найбільше Юзефовича. За короткі часи свого життя Киівське етнографичне товариство спромоглось тільки на два томи «Записок» (1873 і 1874 р.), в яких уміщено декілька цінних статів Чубинського, Драгоманова, Русова і Лисенка. Недоброхіть Чубинський перебрався в Петербург, де тяжко занедужав; звідти вернувся на Украіну і тутечки номер в 1884 р. Небіжчик визначувався великою енергіею і хистю до невсипущоі праці. Людина жива, пряма, з украінським гумором, він зумів і сам добре працювать на користь рідного краю і других до того звертать. Зібрані ёго дбанням «Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Юго-Западный край» — ёго вічна заслуга і вічна слава. Вийшли вони в 7 великих томах:
Перший том (XX+454) 1872 р. містить в собі забобони, загадки, чари, повірья про звірів і рослини, приказки і прислівья.
Другий том (679 ст.) дае миѳичні і побутові казки і анекдоти, усёго 295 №№.
Третій том (486 ст.) дае народний дневник, веснянки, обжинки, колядки і ин.Четвертий том (713 ст.) малюе родини, весілля і похорони в звичаях, повірьях і піснях.
Пятий том (1209 ст.) ввесь зложений з пісень родинних і про кохання.
Шостий том (XI+396) мае сільські правничі звичаі і постанови волосних судів.
Сёмий том (600 ст.) каже про родинний і домовий побут жидів, ляхів і украінців південно-західного краю, про іх взаемні відносини, про мову, одежину і т. ин.
Подекуди приложено окремі праці — Антоновича про старі чари, Кістяковського про волосні суди, Михальчука про украінську мову. Взагалі збірник величезний. Академик Веселовський зазначив у просторій критиці, що «Труды» Чубинського дали нове велике поле для ріжних наукових дослідів. Для всякого украінця, що шукае національноі свідомости, «Труды» повинні буть настільною книгою і покрасою усякоі украінськоі книгарні. Збірники Чубинського ухвалили Веселовський і Срезневський. Веселовський в кінці своеі простороі критики висловився, що «по богатству этнографическихъ данныхъ, по общему сходству плана есть лишь два труда, съ которыми можно сравнить «Труды» Чубинского — Lud Кольберга и Biblioteka delle tradizioni popolari siciliane Питрэ. Богатство собранныхъ данныхъ свидітельствуетъ не только о значительной затратѣ силъ и знанія, но и объ организаторской способности и неутомимой энергіи»[1].
Хоч Драгоманов, по звичаю своему, гостро висловився проти Чубинського за систематику повірьів і пісень, назвав надані розділи зміста «чудасіями та нелогичностями», але цей докір не такий вже важкий, при дуже багатім змісту, і навіть суворий Драгоманов мусів признати, що збірник Чубинського рідке, а либонь поодиноке в нашій літературі видання багатством і ріжнородністю матеріала»[2]. До речи, систематикою ёго займались найбільш Гильтебрандт і Костомаров, та усяка систематика пісень — річ важка і другорядна. В маленьким збірнику поезій, (Чубинський мав до них кебету), в «Сопілка Павлуся» (Киів, 1871 р.), Чубинський сказав про себе:
Ще не багато літ прожив,
А вже сивіе чорний волос,
Ще не діждав своіх я жнив,
Ще не жовтіе колос....
Я в світі щиро працював,
Я сіяв те, що Бог послав[3].
Але коли в 1878 р. вийшли останні томи «Трудовъ», можна було сказать, що Чубинський незадовго до смерти діждав багатих жнив, і що зібрані ім копи жита вже зажовтіли на Украіні.
В 1862 р. Чубинський скомпанував поезію «Ще не вмерла Украіна»; славний цей гимн він підкреслив такою величезною науковою підвалиною, як «Труды этногр. стат. экспед.». Цей спів став в пригоді украінцям в 1907 році, коли галицькі депутати заспівали ёго в віденському парламенті, на прикру злобу своіх гнобителів поляків.
——————
- ↑ Веселовскій, Отч. о XXII присужд. наградъ гр. Уварова, 230. Там же і реценз. Срезневського.
- ↑ Драгомановъ, Вѣсти. Евр., 1877, мартъ.
- ↑ Огоновський, Ист. литер. рус., в «Зорі», 1894.