Діячі украінського фольклору/Метлинський
| ◀ 6. Пассек | Діячі украінського фольклору 7. Метлинський |
8. Терещенко ▶ |
|
7. Метлинський родився в 1814 р. в Гадячі, вчився в повітовій галицькій школі під проводом украінського письменника Макаровського, потім в гімназіі і університеті в Харькові під впливом другого украінського письменника того часу Гулака-Артемовського. Згодом він був у Харькові профессором по кафедрі історіі русскоі мови і словесности, в 1858 р. вийшов в одставку, од усіх одслонився, перебравсь в Крим і тутечки вмер в 1870 р. Для рідного краю він працював з 1839 р., коли видав «Думки і пісні», до 1854 р., коли вийшов ёго дуже гарний збірник «Народныя южнорусскія пѣсни». На власних своіх поезіях він підписувався Амвросій Могила, мабуть з-за того, що дивився на себе як на поета украінськоі старини, за котрою жалкував і з сумом приглядавсь до руіни колишнёі слави народноі. Сумний тон ёго поезій був відгуком як его меланхоличного настрою, так і туги ёго од гіркого становища украінського народа і ёго мови. В передмові до одноі з своіх праць М. висловив галку, що «украінська мова зо дня на день забуваеться і мовкне, та прійде час, що забудеться і умовкне і слови іі може тільки в сумних піснях долетять до потомства». В поезіі «Рідна мова» М. каже:
|
Рідна мова, рідна мова! |
Один з учнів Метлинськаго в своіх споминах каже, що двері ёго хати завсігди були одчинені для студентів і взагалі мабуть ніколи не зачинялись, бо він дуже близько стояв до своіх слухачів, особливо для тих, хто любив Украіну і кохався в іі піснях. Кобзарі та бандуристи були звичайними ёго гостями[2]. В передмові до «Народ. южнор. пѣсенъ» М. писав: «Живое народное слово, исполненное прадѣдовскихъ поученій, долголѣтней богатой житейской опытности, хранитель древнихъ преданій, памятникъ древнихъ событій, сокровище слезъ и радостей, живетъ и растеть по домамъ и по путямъ, на поляхъ и на рѣкахъ, какъ горе и счастье, какъ печаль и радость. Оно близко духу и сердцу народа и благотворно для его нравовъ».
Ёго збірник украінських народних пісень довго був найкращим, лагідно влаштованим і ріжноманітним по змісту[3].За часів Метлинського народна поезія ще мало була знана. Метлинський в деяких своих поглядах на іі початок і значіння помилявся, прим., коли висловився, що сами співці були геніями творчости і буцім одні до зачатку письменности з глубини своеі души висловили почування і думки, а инші були тільки людьми пасивними, що хоронили та передавали другим твори геніів. Пізнійш Пипин вказав на недоладність ціі гадки, бо народна масса грала не тільки пасивну ролю в творенні поезіі; в історичних течіях поезія змінювалась; иноді замісць старих творів зьявлялись нові, які звичайними людьми прилажувались до старих пісень і казок. Поділ пісень у Метлинського трохи заплутаний і недоладний. Трапляются подекуди пісні штучні. Але усі ці помилки були для того часу нікчемні, і велика була заслуга збірача. Тогочасні пісьменники і вчені, особливо Срезневський, дуже ухваляли збірник Метлинського; пізнійш Пипин одвів ёму одно з визначних місць в украінській етнографіі. Потебня дуже ім користовався. Він каже, що на збірнику Метлинського вивчився придивлятись до народноі поезіі. Відома річ, що ця добра наука пішла ёму в руку.
——————