Діло (газета)/1928/10/З нагоди ювилею
| Діло, №10 З нагоди ювилею (Вячеслав Липинський) |
|
В. ЛИПИНСЬКИЙ.
Високоповажані Панове! Дуже дякую Вам за честь, яку робите мені своїми ласкавими запросинами до участи в 40-літнім ювилеї першого й одинокого українського щоденника.
Будучи читачем „Діла“ від року 1900-го і не зважаючи на мої з ним розходження, признаю повну слушність Вашим словам, що ювилей Ваш „виходить далеко поза рамки Редакції і Видавничої Спілки“, що він — додам від себе — зворушує думку і почуття всіх, кому дороге минуле і будуче українства.
Тому дуже хотів би я скористати з Ваших ласкавих запросин і сказати в найбільшому орґані української публичної опінії в день його ювилею те, що вважаю найбільше важким для сучасного стану українста. А саме:
Що націоналізмом українським не можна збудувати ніякої української держави — навіть такої, як „людово-народова“ республика націоналістів польських. Бо націоналізм український, при повнім браку у нас спільної державної традиції, є чимсь, чого не можна ані означити ані окреслити. Тому то він так легко вироджується в жеровисько для всяких літературних і політичних гохштаплерів, і тому то можна в імя одного і того самого „українського націоналізму“ бути як знаряддям Варшави так і знаряддям Москви в поборюванні України. Всякі „Українські Ниви“ і більшість уенерівщини з П — авансованими варшавською пресою на українських національних героїв — москвожерними літераторами та отаманами, і всякі „Українські прапори“ із всею більшовицькою полякожерною націоналізацією України в цілі скріплення московської держави служать цієї істини проречистим доказом.
Що доки українство не візьме на себе ролі оборонця Землі, замість дотеперішньої своєї ролі оборонця Нації, то іншої долі в Польщі, як доля колишньої православної — вкінці навернутої на католицизм — екстериторіяльної секти, а в Росії долі іншої, як доля Пушкарів і Феофанів-Прокоповичів, збудувавших своїм екстериторіяльним українським націоналізмом Російську Імперію — нехай воно не жде.
Що коли „Діло“ своєю ворожнечею до української гетьмансько-монархічної, (патріотичної — від слова patria — Земля-Батьківщина — а не націоналістичної — від слова natio — рід, племя) ідеї, буде несвідомо допомагати Варшаві і Москві та їхнім аґентам цю ідею нищити, то хай воно твердо знає, що цим самим воно нищить українськими руками слабенькі, але єдині між всею Україною, зародки державности української, які є тільки в патріотичнім і монархічнім Гетьманстві.
Що врешті українство має перед собою ще лише одну однісіньку і вже останню змогу себе показати і себе оправдати, а саме в грядучий неминуче день упадку більшовизму. Коли в цей день українці, замість стати всі разом біля одного символу Української Держави Гетьмана в оборону своєї Землі від наїзду чужоземців, кинуться під проводом множества отаманів во імя ріжних українських націоналізмів на нову різню поміж собою, то українство буде знищене на віки, як найгірша і найдурніша форма громадського співжиття людей на Україні. І вина за цю катастрофу спаде на теперішніх керовників публичної опінії української, що завчасу своє громадянство перед нею не остерегли.
Про все це я вже говорив і писав в іншому місці. Повторити сьогодня це все на гостинних сторінках „Діла“ на жаль не маю фізичних сил. Тяжка недуга дає мені ледви змогу написати оці короткі рядки. Тому в день ювилею „Діла“ можу Вам, Високоповажані Панове, переслати тільки йдуче від всього мого серця побажання, щоб Бог, бачучи Вашу привязаність до свого нещасного народу-племені, освітив Вас, вказав Вам шлях до Української Держави і врятував українство від такої, як колишнього козацтва — сумної загибелі. 14. XII. 1927.
Від Редакції: Згідно з побажанням Шановного Автора містимо цей лист без ніяких пропусків і поправок. Ідеольоґія Ш. Автора загально відома і тому зрозумілий для нас зміст листа. Та всеж при відповідній нагоді постараємося присвятити йому деяку увагу на сторінках нашого орґану.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|