Єврейська мелодія.
Ти не мій! розлучив нас далекий твій край
І вродлива чужинка забрала!
Ти там може знайшов незаказаний рай,
Я-ж без тебе, мов квітка зівяла.
І зостались менї лиш піснї та думки…
Ті піснї наші бранцї зложили,
Прислухаючись, як край Евфрату-ріки
Вавилонськії верби шуміли.
Ті піснї не сьпівались, у днї жалібні
Арфи висїли смутно на вітах
І гойдались, неначе журились, сумні,
По веселих утрачених лїтах.
На мовчазних устах не лунав тихий спів,
Він на крилах думок у пустиню,
У зруйноване божеє місто летїв
І оплакував рідну сьвятиню:
„Ти в руїнах тепера, єдиний наш храм,
Вороги найсьвятїйше сплямили,
На твоїм олтарі неправдивим богам
Чужоземцї вогонь запалили.
Всї пророки твої від тебе відреклись
І левітів немає з тобою.
Хто погляне на стїни, величні колись,
Покиває сумний головою.
Ти не наш, але вірними будуть тобі
На чужинї ізраільські люде, —
Що Господь сам обрав за сьвятиню собі,
Те до віку сьвятинею буде!“
Милий мій! ти для мене зруйнований храм,
Чи я зрадити маю сьвятинї,
Через те, що віддана вона ворогам
І чужій, неправдивій богинї?
26/VI. 1896 р.
