РОЗДІЛ 5

РІЗНІ ШЛЯХИ ДО СПІЛЬНОЇ ДОЛІ


До сучасного стану народи світу прийшли різними дорогами. Вони були то рівними, то звивистими, покрученими і навіть переривчастими, часом з різкими поворотами і змінами напряму на протилежний. Хода змінювалася від надто повільної до такої швидкої, що перехоплювало подих, як останніми десятиліттями, коли численні зміни відбулися в короткий проміжок часу. Мотиви, турботи та пріоритети людини змінювалися від чисто фізичного виживання у боротьбі із силами природи до довгострокової безпеки соціального, духовного та інтелектуального задоволення, прагнення впливати на інших або владарювати над ними.

На цьому шляху людина намагалася пізнати явища навколишнього світу, їхнє походження, призначення, закони, яким вони підпорядковані, включаючи походження власне людини, манеру поведінки і долю. Людина потребувала відповіді на запитання, що і як робити, щоб на належному рівні й успішно виконувати завдання і реалізувати своє призначення. Вона добровільно або примусово об'єднувалася з іншими людьми, поступово утворюючи більші групи типу великих родин, племен націй, імперій. Могутність таких структур змінювалася з плином часу, зазнаючи іноді послаблення або розпаду, занепаду або воскресіння з новою силою. Існувало багато причин, що спонукали до об'єднання у більші політичні сутності: переваги спеціалізації, надійніша безпека, бажання відкривати й освоювати більші території і нові світи. Водночас існувало чимало витоків конфліктів: різні релігійні вірування, економічні інтереси, ідеології і боротьба за політичну владу.

Протягом останнього століття усі ці явища набули більшої сили. Релігії або втрачали здатність впливати на людей, або швидко відроджувались. Технологічний прогрес характеризувався безпрецедентними темпами, що сприяло створенню великого багатства і водночас диференціації в суспільстві й у цілому примножувало силу людини, яку вона могла спрямовуватися на добрі або злі вчинки. Деякі імперії досягли вершини свого розвитку лише для того, щоб швидко розпастись. Остання з найбільших воєн так чи інакше охопила фактично весь світ.

Ми живемо у світі, де існує близько 150 націй-держав, що різняться за площею, від карликових до супергігантів, перебувають на різних стадіях економічного розвитку, мають різні економічні системи та політичні режими від чисто автократичних до таких, що характеризуються широким розподілом і багатим спектром цінностей, які кореняться у релігійних, ідеологічних, національних віруваннях та спрямуваннях. Оскільки країни стали більш доступними й відкритими одна для одної, відмінності між ними стали очевиднішими і часто були підсилені інформацією, яка зосереджена на крайнощах і виняткових, “сенсаційних” випадках, або використовувалася в пропагандистських цілях деякими режимами. Країни можна згрупувати у більш або менш однорідні блоки відповідно до їхнього рівня індустріалізації, економічних інтересів, панівної ідеології, форми політичного правління або належності до воєнних союзів. Світ поділено на країни, що більшою або меншою мірою протиборствують між собою, зокрема Захід – Схід, Північ – Південь, розвинуті, нові індустріальні країни або країни, що розвиваються, НАТО, країни Варшавського Договору або країни ОПЕК.

Організація Об'єднаних Націй — універсальна світова організація, що є ідеальною структурою для узаконення прагнень народів і визначення світових проблем та пріоритетів. Однак її можливості у врегулюванні серйозних конфліктів, розв'язанні спільних світових проблем, а також створенні механізмів дієвої інтеграції світової спільноти дуже обмежені.

Чи реально нині говорити про “спільну долю” і “світовий лад” з огляду на глобальне розмежування, численні конфлікти й відносну слабкість сучасних світових інституцій? Чи не доречніше було б обмежитись аналізом “світового безладдя”?[1]


  1. Bell D. The future world disorder: the structural context of crises. Foreign Policy, no. 27, Summer 1977.