До ефективних суспільств/Україна/Шлях до “нормальної держави” — 20 майбутніх років

ШЛЯХ ДО “НОРМАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ” — 20 МАЙБУТНІХ РОКІВ

Чи стане Україна “нормальною державою”? Відповідь — “так”, але за яких умов? Помаранчева революція залишила за собою багато елементів демократії, це вільні й чесні вибори, свобода слова, вільні ЗМІ й пам'ять, що добре змобілізований народ може виявити свою волю і змусити політиків його послухати. Є в суспільстві тепер більше поваги до приватної власності, до прав жінок, є віра серед молоді у працьовитість і принаймні деяку можливість впливати на власну долю.

Характеристики бажаної “нормальної держави” можна згрупувати у чотирьох сферах життя країни: політичній, економічній, соціальній та екологічній.

У політичній сфері — це справжня демократія із забезпеченням прав людини, свобода слова, вільні вибори на всіх рівнях, рівноправність перед законом, сильна і незалежна судова система, розмежування між бізнесом і політикою.

В економічній сфері — це конкурентоспроможність на внутрішніх і зовнішніх ринках, наукоємна, а не енерго- та ресурсомістка структура економіки, вільний ринок, високий темп інновацій, професійне управління підприємствами, швидке зростання ВВП, низька інфляція, матеріальний добробут населення, малий відсоток безробіття (певний рівень безробіття потрібен для мобільності робочої сили, для змін у структурі економіки, реструктуризації підприємств, уведення нових технологій).

У соціальній сфері — це високий рівень науки та освіти, добрий стан здоров'я населення, достатні заробітні плати і пенсії, можливість працювати у пенсійному віці й, найважливіше, — соціальна справедливість через зменшення різниці між дуже багатими й дуже бідними.

В екологічній сфері — це перехід на модель сталого розвитку. Біосфера, в якій ми живемо (чисте повітря, вода і земля, природні ресурси), обмежена. Її треба цінувати як “уставний капітал”, а не як річний прибуток.

Які основні передумови, щоб Україна досягла стану “нормальної держави” з вищезгаданими характеристиками? Найголовніше — це прихід до влади в усіх її гілках і на всіх рівнях нової справжньої політичної еліти, яка була б більш професійною і патріотичною, готовою працювати для суспільства, а не тільки заради власних інтересів. Це люди, які б не несли на собі тягар радянської спадщини і не діяли як чиновники колонії, хоча пам'ятали б про високий рівень науки й освіти у природничих науках, досить добру систему охорони здоров'я у Радянському Союзі. Ці люди знатимуть іноземні мови, читатимуть першоджерела, спілкуватимуться з іноземцями прямо, а не через перекладачів. Це люди, які вже виросли із сучасними засобами інформації і комунікацій. Це люди, які подорожували світом, знають, які країни і завдяки чому є “нормальними”, мають добру мережу професійних і особистих знайомих в Україні та поза її межами, не мають зайвих ілюзій щодо “цивілізованих країн”, а тому і жодних комплексів меншовартості.

Чи з'явиться така нова еліта? Вона вже виростає на наших очах. Зараз потрібно багато критичної маси таких людей, які б домінували у парламенті, Кабінеті Міністрів, адміністрації Президента. Нова еліта потребуватиме мобілізуючого бачення майбутньої України і спричинить природний відхід від влади теперішньої генерації, що нині керує країною. Допоможе й те, що повернуться з-за кордону багато недавніх емігрантів, які там навчались і набули хорошого досвіду. Як свідчить приклад деяких інших колишніх радянських країн — це станеться, тільки-но економічні перспективи в Україні поліпшаться, уряд й підприємства виявлять волю та вміння запропонувати цим людям цікаву працю.

Є ще й зовнішні передумови успішного перетворення України на “нормальну державу”. За наступні 20 років наша держава має стати членом ЄС або принаймні перебувати на фінішному етапі до цього. Щоб це сталося, ЄС і більшість його населення повинні “відпочити” від утоми, спричиненої стрімким його розширенням від 15 до 27 членів. Навіть перспектива нового розширення викликає негативну реакцію. Це була одна з причин неприйняття запропонованої конституції ЄС на референдумах у Франції і Нідерландах, а нещодавнє неприйняття Пакту в Ірландії ще більше її відхилило. “Втома” виникла й тому, що інституційна архітектура і процедури розроблення рішень уже нині потребують серйозних змін, а особливо для його майбутнього. Одноголосне ухвалення рішень з урахуванням права вето будь-якої держави-члена, не тільки сповільнює, а часом майже паралізує його роботу.

Щоб мати спільну закордонну політику, а тим більше спільну армію ЄС, треба мати дещо змінену конституцію, у формі договору, де передбачено ухвалення рішень кваліфікованою більшістю держав-членів і населення. Потрібні також інші інституційні реформи, ігноруючи негативний результат референдуму про її ратифікацію в Ірландії. Поштовх до цього дала ще до кінця свого мандату Німеччина, в особі канцлера Ангели Меркель, яка головувала в ЄС. Такий майбутній ЄС матиме відвагу і можливість відчинити двері для України, якщо вона відповідатиме так званим Копенгагенським критеріям: матиме ефективну демократію й дієву ринкову систему, забезпечені права людини і певний рівень економічного розвитку. Буде ще один важливий фактор, який може вплинути на прискорення чи сповільнення входу України в ЄС. Це — взаємини між ЄС і РФ та внутрішня еволюція в РФ. Якщо за наступних 10–15 років ЄС зуміє зменшити свою залежність від російських енергоносіїв, тоді він менше звертатиме увагу на те, що Росія не бажає, щоб Україна стала його членом. Проте й нинішнє загострення тоталітарного режиму в Росії та її позиціонування як противаги до ЄС і НАТО приведе до кращого розуміння, чому Україна так потрібна для ЄС і НАТО, й розвіє хибну думку, що Україна була б зайвим тягарем, а не фактором зміцнення цих двох організацій.