Дніпрові пороги. Опис України і Дніпра коло 1640 р.
| Дніпрові пороги Опис України і Дніпра коло 1640 р. Львів: Товариство «Просвіта», 1925 |
|
|
 |
ІСТОРИЧНА БІБЛІОТЕКА „ПРОСВІТИ“ Ч. 7.
ЛЬВІВ, 1925
Заг. число 686.
 |
||
ДНІПРОВІ ПОРОГИ
ОПИС УКРАЇНИ І ДНІПРА КОЛО 1640 Р.
ІЗ СПОМИНІВ Ґ. БОПЛЯНА.
Сей опис України виймаємо із споминів француського інжінєра Бопляна, що проживав на Україні в 1630–1648 рр. Ґійом Лєвассер де Боплян був родом шляхтич, в молодих роках вступив до француського війська і дослужився ступня офіцера. Коло 1630 р. на візвання польського короля Жиґмонта ІІІ. переселився до Польщі і на Україну та дістав доручення, як військовий інжінєр укріпити на західній спосіб південні границі України. В нашій землі перебував він 17 років, займався будуванням твердинь, основував нові оселі або свободи, а деколи брав участь в походах на Татарів, а навіть мав нагоду придивитися війні Поляків з козаками 1638 р. В 1648 р. — в тім памятнім році, коли почалося повстання Богдана Хмельницького — Боплян кинув польську службу і вернувся до своєї вітчини, Франції. Там задумав Боплян описати для чужинців ті краї, в яких проживав і які пізнав дуже добре. В 1650 р. надрукував книжку п. з. „Опис України“, зразу у 100 примірниках, опісля ще у двох нових виданнях. Крім сього він зладив карту Наддніпрянської України, першу докладну мапу сих сторін. Сі праці Бопляна — се були перші видання, з яких чужинці могли пізнати Україну; тепер для нас сі праці француського інжінєра є цінним жерелом до пізнання побуту України в XVII в.
Боплян, як можна побачити з його твору, був чоловік бистрий і остроумний, звертав увагу навіть на річи, яких инші не достереглиби; в кождій справі старався засягнути певних відомостей і не любив переймати на віру людських слів; тому його оповідання майже всюди вірне і правдиве — лиш в деяких місцях, де він не міг розслідити близше справи, лишилися непорозуміння і фальшиві звістки. Притім Боплян був чоловік чесний і благородний. Хоч сам був шляхтич і хоч був на службі польського короля, бачив якими неправдами жиє польська шляхта на Україні і не вагався остро виступити против панських насильств. Хоч брав участь в війні против козаків і хоч козаки воювали з ним, він бачив хоробрість, відвагу і воєнні прикмети Запорожців і не принижав нашої козаччини, але віддав їй похвали, які належалися. Але з другої сторони бачив хиби нашого народа і писав про них просто, не скриваючи нічого, але з жалем, що такий завзятий нарід так марнується. За його правдиве слово про наших ворогів і нас самих заслужив собі Боплян на се, щоби ми пригадали собі його опис України.
Київ се один з найстарших городів Европи, на що вказують численні останки старовини, а саме високі і широкі укріплення, глубокі рови, звалища церков і старинні могили князів, що заховалися в деяких з них. З церков в цілости заховалися тільки дві: св. Софії і св. Михайла, з усіх инших лишилися тільки розвалини, як нпр. з церкви св. Василя, з якої заціліли ще стіни від пяти до шести стіп висоти з грецькими написами на штукатурі, зробленими 1400 років тому і майже знищеними від часу. Серед звалищ церков знаходяться могили деяких українських князів.
Церкви св. Софії і св. Михайла відбудовано в первіснім давнім їх виді. Софійська церква має прегарну фасаду і взагалі дуже гарна з усіх сторін; її стіни прикрашені образами фігур і подій, зробленими мозаікою себто з дуже малих ріжнобарвних камінчиків, блискучих як скло і підібраних так старанно, що трудно відріжнити, чи се малюнок чи шиття; копула зроблена з глиняних черепів, наповнених цементом, який покриває їх також і зверха з усіх сторін. Ся церква містить могили кількох князів, при ній також знаходиться резиденція архимандрита. Церква св. Михайла називається золотоверха, бо її копула вкрита визолоченою бляхою. В ній знаходяться мощі св. Варвари, перенесені по переданню, в часі якоїсь війни з Нікомедії.
Сей старий город розложений на плоскім узгірю, яке панує з одної сторони над всею доохресною рівниною, з другої сторони над Дніпром, що пливе у підніжа сього узгіря. В долині між рікою і підніжем гори розложений новий Київ[1], в теперішний час досить слабо заселений, — числить не більше як пять або шість тисяч мешканців; він займає простір коло чотирьох тисяч кроків на довжину берегом Дніпра і коло трьох тисяч кроків в ширину від Дніпра до підніжа гір. Новий город займає трикутну площу, обведену лихим ровом, в ширину на 25 стіп і деревляним парканом з такимиж баштами; замок стоїть на вершку одної з гір, що підносяться над Подолом, але над нею знова панують узгіря старого Київа.
В городі знаходяться чотири католицькі костели: катедра, домініканський монастир на ринку, бернардинський під горою і істнуючий від недавного часу єзуітський, що знаходиться між бернардинами і горою. Православне населення має коло десять храмів, які вони називають „церквами“, одна з них, при котрій знаходиться університет або академія, недалеко ратуша, називається Братською церквою, друга у підніжа замкової гори, носить імя св. Николая, як память мене не заводить; инші розкинені по ріжних частях города, але мало їх памятаю.
В городі є тільки три гарні вулиці, всі инші криві і вються як у лябіринті. Город уважається ніби поділеним на дві части; одна називається епископським городом і у ній знаходиться катедра, друга називається магістратським і там знаходяться инші католицькі церкви і всі православні. Київ досить значний осередок торгівлі в краю; предметами торгівлі є збіже, футра, віск, мід, сало, солонина, риба і ин. Город має епископа, воєводу, каштеляна, старосту і городський уряд; він підчинений чотирьом юрисдикціям: судови епископа, воєводи або старости, що зрештою все одно, судови війта і судови лавників і радних.
Доми тут будовані, подібно як московські, низькі і одноповерхові; освічуються лучиною, що така дешева, що за два денари можна купити її більше, як треба для освічення у найдовшу зимову ніч; печі продаються на ринках, що вам може видаватися смішним, так як і способи приготовлення м'ясних страв, весільні обряди і инші звичаї.
Пів милі низше від Київа лежить село, що називається Печери; в ньому знаходиться великий монастир, звичайно резиденція митрополита. В горі при самім монастирі є велике число печер себто підземних ходів, наповнених множеством людських тіл, що переховуються тут більш як пятьсот років, нагадуючи єгипетькі мумії. По переказам перші христіянські пустинники устроїли собі тут підземні прибіжища, щоби тайно відправляти богослуження і спокійно жили в печерах в часі поганських переслідувань. Там показують мощі св. Івана по пояс закопаного в землю. Тамошні монахи оповідали мені, що той святий, почуваючи близьку смерть, сам приготовив для себе могилу, але викопав її не в довжину, як звичайно принято, але в глубину; коли прийшов час смерти, до якої він давно приготовився, попращався з братією і сам опустився в землю, але по божій волі погрузився в ній тільки до половини, хоч яма була достаточно глибока. — Там можна також бачити св. Олену, дуже почитану в сих сторонах[2] і зелізний ланцюг, яким, по переказу, діявол бичував св. Антонія і який має силу виганяти злих духів з людий, коли на них його вложити. Є також три людські голови, що лежать в мисах, а з них все сочиться олій, що дуже помагає в деяких слабостях. Там спочивають останки деяких замітних людий, між иншим дванацятьох майстрів, що по переказу будували монастирську церкву; всі вони хороняться як дорогоцінности і показуються путникам.
Коли я жив зимою в Київі, нераз відвідував сі мощі і мав можність пізнати сі річі. Я не знаходжу дійсної ріжниці між тими мощами та єгипетськими Муміями, як тільки се, що вони ясніші і мякші — думаю, що хороняться без зміни такий довгий час завдяки природним прикметам печер, які вирубано в пісковику і через те зимою в них тепло і сухо, а літом сухо і холодно і нема сліду вогкости.
В сім монастирі проживає, як згадано, багато монахів і тут має резиденцію митрополит всеї Руси; він є зависимий тільки від константинопольського патріярха. Напротив сього монастиря знаходиться другий, в якім живуть монахині, в числі більше 100; вони займаються шиттям і роблять прегарні вишивки на дорогих матеріях, і продають їх людям, що відвідують монастир. Вони можуть виходити свобідно, коли хочуть і для орудок звичайно ходять до Київа, що є пів милі від монастиря; всі носять чорну одіж і не ходять по дві, так як більшість католицьких монахинь; між ними траплялося мені бачити такі гарні лиця, яких ледви чи можна би знайти в цілій Польщі.
Між Київом а Печерськом, на горі над Дніпром стоїть український мужеський монастир св. Николая, положений в прегарній околиці; тамошні монахи уживають на їду тільки риби, але мають право виходити, коли бажають, для проходів і відвідування знайомих.
Нижче Печерська лежить оселя, звана Трипілля. Ще нижче в долині знаходиться старий город Стайки; там є пором для перевозу через Дніпро. Дальше слідує Ржищів, також положений на горі; се важний пункт, який треба би укріпити, бо в сім місці переправа через ріку дуже зручна. Дальше в низ по Дніпру знаходиться Терехтемирів, руський монастир на узгірю, окружений ярами і недоступними скалами. В сім монастирі козаки хоронять свої дорогоцінности; тут також є переправа і пором.
На противнім березі, у віддаленню одної милі звідси лежить Переяслав, город збудований на низькім місці і тому мабуть менше старий[3]; він має дуже важне значіння завдяки свому положенню, укріпленому самою природою. Тут легко булоб збудувати сильну кріпость, що служилаби арсеналом против Москвитян і козаків. В Переяславі є до 6000 дворів і окремий козацький полк.
Нижче від Переяслава на правому березі лежить Канів, дуже старий город з замком, в якім стоїть козацький полк, що творить тут гарнізон; тут також є переправа і ходить пором. По лівім боці Дніпра дещо нижче видніє Бубнівка, а за нею Домонтів; обі оселі незначні.
Ще нижче на українськім боці лежать Черкаси, дуже старий город, який легко укріпити завдяки його вигідному положенню. Я бачив сей город в часі його розцвіту, коли він був осередком козаків і резиденцією їх старшого; але ми спалили його 18. грудня 1637. р., два дні по побіді віднесеній над козаками, в часі війни з ними[4]. Тут стоїть також козацький полк і є пором.
Нижче знаходяться Боровиця, Бужин, Воронівка, а на другім боці Чигирин — Дуброва, у віддаленню коло чверти милі від берега, таксамо, як і Крилів, положений вже на українськім боці милю від Дніпра на ріці Тясмині.
Дещо низше на московській стороні бачимо Кременчук; там знаходяться. розвалини давної будови, на місці якої я заложив замок в 1635. р.; місцевість прегарна і пригожа для поселення. Се останній город на Дніпрі, бо дальше на полудне тягнеться пустинний степ.
У віддаленню милі нижче устя Псла, дуже рибної ріки, на правім боці впадає до Дніпра маленька річка Омельник, багата в раки, а дещо дальше по тім же боці пливе друга такаж річка звана Другий Омельник, подібно як і перша, переповнена раками. Просто против неї впадає до Дніпра досить велика і дуже рибна ріка Ворскло, а ще дальше по тім же боці ріка Орель, ще більше богата в рибу, як обі попередні. Я сам бачив, як на устю сеї ріки закидали невід і на один раз витягали більше як 2000 штук риби, з яких найменші доходили до стопи на довжину.
На противнім правім боці знаходиться кілька озер переповнених рибою в такій великій скількости, що вона гине з тісноти в тій стоячій воді, розкладається і заражує воду; сі місця називають Самоткани. Кругом них я бачив карликові вишневі дерева, височини коло двох і пів стопи, що дають дуже солодкі вишні, величини сливки, але які дозрівають аж в початках серпня[5]. Стрічаються цілі ліси тих вишень дуже густі, що займають деколи більше як пів милі на довжину, але не більше як двіста або триста кроків на ширину. Треба сказати, що в ту пору року сі вишневі кущі, досить численні на полях і ще більше в глубині долин дають дуже гарний вид. Там стрічаються також у великім числі карликові мигдалові дерева, але се тільки дички з дуже гіркими овочами; вони не ростуть такими великими громадами, щоби творити гаї, як вишні, що дають плід не гірший від щіплених. Признаюся, що цікавість побудила мене пересадити кілька вишневих і мигдалових дерев в Бар, місце, де я звичайно перебував; овочі стали від того більше сочисті і великі, але корисні умови рівночасно збільшили і саму величину дерева.
Дальше на полудне є маленька річка Демоткань, багата в раки, що доходять більше як 9 цалів на довжину; на ній збираються також водяні оріхи, що виглядають як кулі набивані вістрями, дуже смачні по зваренню.
Спускаючися в низ рікою, бачимо Романів, великий горб, куди від часу до часу козаки сходяться для нарад і збору війська. Се булоб дуже добре місце на построєння города.
Дещо нижче знаходиться острів довгий на пів милі і широкий на 150 кроків, що також називається Романовим; весною його заливає вода; туди у великім числі пристають рибалки, що приходять з Київа й инших місць. У нижнього кінця сього острова русло ріки не перегороджене нічим на всю ширину; тому Татари люблять туди переходити, бо не бояться засідки, що моглаб скриватися висше острова.
Дальше в низ на правому боці є місцевість звана Таренський Ріг. Се одно з найгарніших місць для поселення, які я колинебудь стрічав і одно з найбільш пригожих для збудовання кріпости; кріпость моглаби панувати над рікою, бо в цім місці ріка має не більше як 200 кроків на ширину; памятаю, що мені удавалося досягати вистрілом з карабіна з одного берега на другий. Противний бік дещо висший і називається Висока гора. До всіх користий положення можна додати ще се, що Таренський Ріг цілий окружений проливами і рукавами ріки, дуже обильними в рибу.
Ще низше знаходиться острів Монастирський, високий і скалистий, з усіх сторін спускається до ріки обривами високими на 25 до 30 стіп, з виїмком одного кінця, де скали є низші; в наслідок сього острова ніколи не заливає вода. Колись стояв тут монастир, від якого острів дістав назву, а в теперішний час по нім не лишилося і сліду. Се булоби прегарне місце для поселення, якби над ним не панували піднесення суші; острів тягнеться около 1000 кроків на довжину і 80 або 100 в ширину; на нім виводиться множество гадин і ріжні змії.
Дальше слідує Кінський Острів коло три чверти милі довжиною і чверть милі шириною; у верхній части вкритий лісами і болотами і весною заливається. Тут проживає багато рибалок, які задля недостачі соли хоронять рибу в попелі, а також сушать її у великій кількости. Риболовля ведеться при устю ріки Самари, що впадає до Дніпра на ліво против голови Кінського Острова. Ся ріка дуже замітна так що до обильности риби, як і тому, що околиця, яку вона перепливає, багатша від всіх инших у віск, мід, дичину і великий ліс. Звідси бралося все дерево, що служило для будови Кодака, про який зараз будемо говорити. Біг ріки дуже повільний з причини її закрутів. Козаки називають її святою рікою, мабуть задля її природних багатств; я бачив, що весною ловлять тут осетри, що не стрічаються в инший час.
Низше Кінського Острова знаходиться Князів Острів, невеликий скалистий острівець, від 500 до 600 кроків на довжину і 100 в ширину; підчас повени вода його не заливає, як і положеного ще дальше козацького острова, що також складається з самих скал, є безлісний і кишить від змій.
У віддаленню гарматного вистрілу в низ по Дніпрі лежить перший поріг, Койдацький. Порогом називається ряд скал, що тягнуться поперек ріки з одного берега на другий і творить перешкоду для плавби. Тут знаходиться замок, який я заложив в липні 1635 року; але в слідуючім місяці серпні, скоро по моїм відїзді, якийсь Сулима, старший козацьких повстанців, як вертався з морського походу, побачив замок, що спиняв його в повороті в рідну сторону, Несподівано заволодів ним, розбив цілий ґарнізон, що складався з яких 200 людий під проводом полковника Маріона, родом Француза.
Потім Сулима зруйнував укріплення і вернувся з козаками на Запорожже. Але не довго володіли вони сею кріпостю; скоро взяли їх в облогу і розбили инші вірні козаки під приказами великого гетьмана Конєцпольського, краківського каштеляна; накінець проводир повстання дістався до неволі разом з усіми товаришами, їх відвезено до Варшави і там четвертовано. Тимчасом Поляки залишили без уваги той замок і це скріпило сміливість козаків і відкрило їм нову дорогу до повстання, що прийшло 1637 р.
16. грудня тогож року (1637 р.) коло полудня ми зустріли під Кумейками їх табор, в якім було не менше як 18.000 людий і хоч наше військо[6] не переходило числа 4000 людий, ми наступили на них і одержали побіду. Битва продовжалася до півночі; зі сторони неприятеля осталося на місці коло 6000 людий і пять пушок; инші спаслися утечю, очистивши поле потички під покровом дуже темної ночи. Ми втратили коло сто людей, що були убиті і коло тисячі ранених, в тім числі багато старшини; впали в битві: п. де-Морюель, француський шляхтич, що був підполковником, його хорунжий, капітан Юскевський, лєйтенант п. ля Кротад і ще кількох чужинців. По тій поражці козацьке повстання протягалося ще до жовтня слідуючого року. По заключенню мира знаменитий і славний Конєцпольський виправився особисто в Кодак з чотиротисячним військом і оставав там майже місяць, поки не відбудовано укріплень. Потім він відійшов, взяв з собою 2000 жовнірів, а мені поручив з другим відділом і пушками зробити розсліди до останнього порога; у відворотній дорозі приказав мені піднятися в верх рікою у човнах разом з вел. шамбеляном п. Остророгом. Се дало мені можність бачити вигляд тринацятьох порогів і зобразити їх на карті.
У тих місцях сто і навіть тисяча людей не є зівсім безпечні; навіть ціле війско повинно йти не инакше, як
Щоби докладно сказати вам, що таке пороги, я скажу, що се українське слово, що означає скалу; сі пороги виглядають як би ланцюг скал, перетягнений через ріку; деякі заховані під водою, инші видні на верху; деякі доходять до більше як 8 до 10 стіп висоти і до величини дому, притім вони стоять так близько один від другого, що виглядають якби гребля, що задержує воду; вода проривається і паде струєю з висоти пять до шість стіп, у деяких від шість до сім, відповідно до рівня води. Весною, в часі таяння снігів, усі пороги покриваються водою, з виїмком семого, званого Ненаситець, який тільки один є тоді перешкодою плавби. Літом і в осені, коли рівна вода стоїть дуже низько, скали доходять деколи від 10 до 15 стіп висоти, але із усіх 13 порогів тільки між десятим, Будилівським, і одинацятим, Таволжанським, Татари можуть переходити ріку вплав, бо береги тут більше доступні.
На цілім просторі від першого до останнього порога, я замітив всього два острови незатоплені водою. Перший острів, що називається Стрільчий, лежить між третім і четвертим порогом; се камяна скала коло 30 стіп висоти зі стрімкими збочами. Острів має коло 500 кроків довжини і 70 або 80 ширини. Не знаю, чи є на ньому вода, бо ніхто не відвідує його, крім птиць; зрештою він цілий по берегах густо поріс диким виноградом. Другий острів, значно більший від першого, коло 2000 кроків довжини і 150 ширини, також скалистий, але менше стрімкий, дає місце укріплене від природи і пригоже для поселення; тут у великій скількости росте таволга[7], червоний корч, твердий як букшпан. Сей острів називається Таволжаний, таксамо, як одинацятий поріг. Тринацятий поріг називається Вольний, — місце дуже підгоже на збудовання города або замку.У віддаленню гарматного вистрілу нижче на Дніпрі, є скельний острівець, званий у козаків Кашеварниця, ніби вони бажають висказати тим радість, що щасливо перейшли пороги і можуть відсвяткувати се пиром на сім острівці; треба знати, що вони уживають пшона на харч підчас своїх походів.
Нижче від Кашеварниці до Кичкаса стрічаємо богато прекрасних місць для поселення. Кичкас се мала річка, що впадає до Дніпра з татарського боку; вона дає імя довгій пісковій лаві, що врізується у Дніпро; її край це ряд недоступних обривів. Доступ сюди відкривається тільки зі сторони суші через низинну шийку, довжини коло 2000 кроків. Треба тільки перегородити се місце і можнаби мати гарний город. Правда, земля тут нерівна, покрита горбами, з яких одні є вищі від татарського берега, а инші перевисшають сей беріг. Взагалі місце дуже піднесене, русло ріки відкрите, вільне від перегород, не широке і ще звужується до полудня. Траплялося мені бачити, як жовнірі стріляли з лука з одного берега на другий, при чім стріли падали більше, як сто кроків на противний беріг. Се найголовніша і найліпша татарська переправа, бо русло має в сім місці не більше як 150 кроків в ширину, береги всюди доступні і місце відкрите, так, що не треба боятися засідки. Ся переправа також називається Кичкас.
У віддаленню пів милі в низ за струєю починається острів Хортиця, але що я не заходив дальше в ту сторону, то можу подати тільки дещо з оповідань инших осіб, а не ручу вповні за їх правдивість. Говорять, що сей острів досить значний і високий, береги майже всюди обривисті і тому мало доступні; він займає не менше як дві милі на довжину і пів милі на ширину, особливо у верхній своїй части, бо він постепенно звужується і понижається в напрямі до заходу. Він ніколи не підлягає повені, вкритий дубовим лісом, і дає прегарне місце для поселення, що могло би бути граничною кріпостю проти Татар. В низу від Хортиці русло ріки сильно розширюється.
Дальше є Великий острів до двох миль довжини, цілком безплідний; він має мале значіння, бо весною заливає його вода майже цілком, з виїмком середини, де лишається сухий простір коло 1500 або 2000 кроків у промірі. Напротив сього острова впадає до Дніпра з татарської сторони дуже бистра річка, звана Кінська Вода; вона має русло віддільне від Дніпра здовж татарського берега, на всім його просторі до острова Тавані і дві милі нижче; деколи зливається з руслом Дніпра але потім знову відділяється від нього великими пісковими насипами.
Томаківка це острів коло чверти милі у промірі, майже круглий і піднесений у виді півкулі, цілий покритий лісом; з його верха видно цілий біг Дніпра від Хортиці до Тавані: взагалі острів дуже гарний, але я міг познайомитися з характером його берегів; лежить ближче до української як до татарської сторони. Хмельницький вибрав його на прибіжище, коли грозила йому неволя; тут почали збиратися козаки, як приготовлялися в маю 1648 р. і звідси вирушили в похід, що скінчився їх побідою 26 мая під Корсунем.
Дещо нижче від ріки Чертомлик серед Дніпра знаходиться досить широкий острів, на якім є розвалини; його окружає з ріжних сторін більше як 10.000 инших островів, в більших і малих, розкинених без найменшого порядку; деякі з них сухі, инші болотнисті, але всі загалом порослі очеретом грубости списа; очерет вказує, де є рукави, що їх розділяють. Сей лябіринт служить для козаків прибіжищем, яке вони називають „Військовою Скарбницею“. Всі ті острови заливає весною вода, сухим лишається тільки се місце, на якому стоять розвалини. Ріка має в сім місці більше як милю ширини і всі зусилля Турків не можуть тут вдіяти нічого. Тут погибло не мало турецьких ґалєр, що здоганяли козаків, які верталися з морських походів; запутавшися між островами, не могли знайти дороги, тимчасом як козаки у своїх човнах безкарно стріляли до них із очеретів. Від того часу ґалєри не заходять в Дніпро дальше як 4 до 5 миль від устя. Оповідають, що у Військовій Скарбниці козаки заховали в каналах багато пушок і ніхто з Поляків не знає сього місця, бо вони ніколи тут не бувають, а козаки з своєї сторони держать се в тайні, яку знає тільки небагато з них. Вони спускають на дно всі пушки, відняті у Турків; також свої гроші, і добувають їх звідтам в міру потреби. Кождий з них має свій окремий тайник; вернувшися після кождого походу, вони збираються тут для поділу добичі награбленої у Турків, опісляж кождий ховає під водою свою частину, себто такі річі, що не псуються у воді. Тут будують вони також свої чайки себто човни, в яких виправляються на море; човни мають коло 60 стіп довжини, 10 до 12 ширини і 8 глубини, мають по дві керми.
Каїр се довгий острів, на 5 до 6 миль, цілком плоский, вкритий по части очеретом, по части вербами; головне русло іде з правого берега і тому острів ширший з татарської сторони, але зате його лівий край ніколи не заливається підчас повені.
Велика Вода називається чисте плесо на Дніпрі, не закрите островами, що лежить проти устя Осокорівки.
Острів Носаківка коло двох миль довжини; весною заливає його вода; Татаре переходять деколи через острів, таксамо як через Каїр і Космаку, що розтягається всього на пів милі; між тим другим островом і українським берегом є рукав, званий також Космака, яким пробираються козаки, коли спускаються на море і бояться, щоби не замітила їх турецька сторожа, яка постійно стереже Таванського проливу в тім місці, де стоять розвалини старинного замку Аслам Городища.
Таванська переправа дуже догідна для Татар, бо ріка має одно суцільне русло не більше як 500 кроків широке; український беріг дуже високий і обривистий, а противний, який творить ріка Тавань, низинний і вода ніколи його не заливає; він дає дуже добре місце для будови укріплень, щоби здержувати козаків і перешкаджати їх морським походам. Ріка пливе одним руслом на просторі двох миль, потім починає розділятися, творячи острови і між ними рукави.
Острів Тавань займає простір около дві і пів милі на довжину і пів милі на ширину; рукав, що відділяє остров від татарського берега се Кінська Вода, про яку згадуємо вище і її легко перейти в брід, коли спаде вода; західна половина острова підлягає повеням.
Острів Козацький має пів милі на довжину, але вода його заливає. Остров Бурганка приблизно такої самої величини як попередний і також підлягає повені; але облегчує Татарам переправу; тут треба перепливати три рукави, а саме Кінську Воду і подвійне русло Дніпра, бо ні одного з них не можна перейти в брід.
Від Кичкаса до Очакова є пять татарських переправ: перша Кичкас, друга Носаківка, що дає мало вигоди, бо не має більше як три чверти милі в ширину, переповнена островами і заростає очеретом, що утрудняє переправу через канали; крім цього Татаре бояться козаків, що звичайно держаться недалеко і часто роблять їм засідки. Третя і най ліпша переправа, Тавань, дає сю вигоду, що є віддалена всього на один день дороги від Криму і має тільки два канали. Кінську Воду, яку звичайно можна переходити в брід в сім місці, і по тім Дніпрі, що тут не дуже широкий, хоч має 500–600 кроків на ширину і через який треба переправлятися вплав. Четверта переправа, Бурганська, менше вигідна як попередні; вона складається із трьох рукавів: Кінської Води і двох рукавів Дніпра, всі три не мають броду. Пята і остання у Очакова, при самім устю Дніпра, шириною на добру француську милю. Татари переправляються через неї в такий спосіб. Поперек своїх човнів, досить плоских, прикріпляють жердки, до яких привязують коні рядом одного коло другого, В рівнім числі з кождої сторони, щоби заховати рівновагу; потім укладають в човен свій товар і кермують ним в потрібнім напрямі; привязані коні пливуть за човном і так перепливають лиман; коні звичайно тратять сили, але при повільнім русі човна, привязані коротко до жердок, що їх піддержують, перепливають безпечно; очевидно, се можливе тільки при відповідній погоді.
——————
- ↑ Новий Київ — тепер Поділ.
- ↑ Боплян мусів чути про якусь иншу святу, може св. Евфрозину.
- ↑ Боплян помиляється: Переяслав згадується вже в X. віці.
- ↑ Згадане тут повстання Павлюка і битва під Кумейками.
- ↑ Се мабуть не вишні, але терен.
- ↑ Себто польське військо, при якім був Боплян.
- ↑ Таволга — рід лози, з червоною корою.
НАКЛАДОМ ТОВАРИСТВА „ПРОСВІТА“ У ЛЬВОВІ, РИНОК Ч. 10.
З ДРУКАРНІ ВИДАВНИЧОЇ СПІЛКИ „ДІЛО“, ЛЬВІВ, РИНОК Ч. 10.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі. Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1929 року і автор помер щонайменше 100 років тому. |