Дзьвін/Подвижники свободи

Дзьвін
Куліш Олелькович Панько
Подвижники свободи
• Цей текст написаний кулішівкою.
• Інші версії цієї роботи див. Подвижники свободи
Женева: Украінська друкарня, 1893
 
II.
 
ПОДВИЖНИКИ СВОБОДИ.

Були колись царі, що Русь их трепетала,
 Трепечучи, як рідний дух любила:
Бо в правді их свое прибіжище вбачала
 Від зьлюк, що наплодила дика сила.

 

 
Сих славно дерзосних подвижників свободи

 Ми звикли з-малку деспотами звати…
Ми поновленьня прав сьвященноі природи
 С приземистоі визираем хати.

 

 
 Надія марна. Поки сьвітить сонце,

 Раби земли д землі хилитись будуть,
И кріз вузьке, низьке, засліплене віконце
Широкопогляду на речі не здобудуть.

 

 
 Не в низині мизерьній дух великий

 Над усіма малими виростае
И з високости всі земні царства й язики.
Мов с-під небес, умом и сердцем назирае.

 

 
Ні! не з нетягами товаришуе воля,

 Що ми в своіх усобицях шукали;
Не с торжищ гомінких, не с потового поля
 Хтось осяйний нам принесе скрижалі.

 

 

З гори високоі, по серед бур ясноі,
Ждемо и чаемо спасенноі свободи,
Верховности ума божественно благоі
И поновленьня прав священноі природи.