Дзьвін/Подвижники свободи
< Дзьвін
| ◀ Засьпів | Дзьвін Подвижники свободи |
Петро да Катерина ▶ |
|
II.
ПОДВИЖНИКИ СВОБОДИ.
Були колись царі, що Русь их трепетала,
Трепечучи, як рідний дух любила:
Бо в правді их свое прибіжище вбачала
Від зьлюк, що наплодила дика сила.
Сих славно дерзосних подвижників свободи
Ми звикли з-малку деспотами звати…
Ми поновленьня прав сьвященноі природи
С приземистоі визираем хати.
Надія марна. Поки сьвітить сонце,
Раби земли д землі хилитись будуть,
И кріз вузьке, низьке, засліплене віконце
Широкопогляду на речі не здобудуть.
Не в низині мизерьній дух великий
Над усіма малими виростае
И з високости всі земні царства й язики.
Мов с-під небес, умом и сердцем назирае.
Ні! не з нетягами товаришуе воля,
Що ми в своіх усобицях шукали;
Не с торжищ гомінких, не с потового поля
Хтось осяйний нам принесе скрижалі.
З гори високоі, по серед бур ясноі,
Ждемо и чаемо спасенноі свободи,
Верховности ума божественно благоі
И поновленьня прав священноі природи.