Один богатир та поїхав у дорогу. Виїхав у дикий степ, дивиться — лежить над дорогою голова, така розкішна та красива: видно, якийсь вояка поліг у бою з іншим. Під'їхав до неї богатир та й каже:

Де взялися запорожці

 — Ех, воювала ти, буйна, воювала, та й довоювалася!..

 — Ні, — каже, — воювала я та й ще воюватиму!

 — А, — каже подорожній, — так ти он яка...

Та взяв під'їхав до чагарника, назбирав дров та й запалив голову... Дивиться тоді на попілець, де саме лежала голова, — такий гарний, не надивишся. Він взяв та й забрав його в хустину.

З'їздив, куди було треба, приїздить додому, поклав той попіл на лаві та й вийшов з хати. А в нього, в того богатиря, та була дочка, уже доросла. Взяла вона той вузлик з лави, розв'язала та й зачудувалася — таке гарне. «Ану, візьму покуштую». Узяла вона на язик того попілу та з того завагітніла. Через рік народився у неї син, та такий же хороший, як та голова була хороша. От і росте той син. Виріс уже чималий хлопчик. Женуть товар пасти: женуть і діти, й дорослі. Дівчинин хлопець, хоч іще й малий був, дивиться, що женуть і діти, та й собі прохає матері, щоб його відпустила погнати свій товар на пашу. Його пустили. От і пасли вони гуртом, та все якось не до ладу між пастухами: які більші, то менших ганяють та й ганяють завертати, а самі не дуже-то завертають. От тоді той, дівчинин хлопець, і каже:

 — Давайте оберемо отамана, котрий нами керуватиме.

Всі з нього сміються — звісно, мале ж воно. А він — на своєму: обирати, та й годі!

 — Ну, — кажуть, — як же ми будемо обирати?

 — Та так, — каже хлопець. — Кожен хай крикне на жаб, що ось гудуть в озері, хай замовкнуть. Кого послухають, той буде й отаманом.

Кричить один, гука другий, і так усі поодинці перекричали — нікого не слухають. От тоді й сміються хлопцеві:

 — Ану ж, гукни на їх ти.

Він тоді підійшов до озера та як гукне: «Цитьте!..» — так і заніміли жаби...

От і став той хлопчик отаманом, і такий лад настав між пастухами, що всі не надивуються.

Лежить раз отаман у курені, аж по дорозі йде якийсь чоловік, а кругом шиї йому — чи то Бог так покарав, а чи поробив який лихий чоловік — величезна гадина обвилася. Отаман і не дивиться в той бік, де чоловік той іде, а сам гука на хлопців:

 — Ану, заверніть того чоловіка до мене. Пішли, гукають:

 — Іди, отаман кличе!

Той не хоче, а йде свосю дорогою. Прийшли хлопці до отамана:

 — Не хоче, — кажуть.

 — Підіть, щоб неодмінно прийшов до мене. Догнали, кажуть:

 — Грізно звелів отаман, йди до нього.

Тоді подорожній вернувсь, приходе до отамана. А цей як гукпо па гадюку:

 — Ступай, — каже, — невіро, в свою сторону, годі тобі християнську кров ссати!

Гадюка впала на землю та й поповзла геть.

 — А ти, чоловіче, йди собі, куди тобі треба, більш вона тебе не мучитиме.

А раз якось-то дуже провинився один хлопець перед усіма скотарями.

 — Повісити його на коров'яці, — каже отаман.

 — Та хіба ж коров'як видерже? — питаються в нього.

 — Вішайте, та й годі, — відмовляє отаман. Повісили... Тоді стали всі свого отамана боятись: «Це він, — кажуть, — і всіх нас може перевішати». А далі змовились утікати від нього. Та тільки куди хто не поткнеться втікати, аж воно вода кругом — не пускає. Нічого робити, вертаються до отамана.

– Ех,– каже,– тепер уже нам із вами в купі доведеться доживати.

Та розіслав по воді повсть, а там розклав вогонь, щоб варити на повсті кашу, потім посідали на повсті та й поїхали водою обирати собі місця, де краще. Ото з тих постухів і стали перші запорожці.

Ця робота перебуває у суспільному надбанні відповідно до статті 8 Закону України від 1 грудня 2022 року № 2811-IX «Про авторське право і суміжні права», де зазначається, що не є об'єктами авторського права:

  • вираження народної творчості (фольклор);
  • акти органів державної влади, органів місцевого самоврядування, офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного і судового характеру (закони, укази, постанови, рішення, державні стандарти тощо), а також їх проекти та офіційні переклади;
  • розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право особливого роду (sui generis).