Дерев'яний замок у Шманьківцях «родом» з XVII століття
| Дерев'яний замок у Шманьківцях «родом» з XVII століття 2013 |
|
Тернопільська область, на теренах якої налічується третина всіх замків та оборонно-фортифікаційних споруд, посідає провідне місце в Україні. Проте значна кількість таких споруд поки що достатньо не досліджена та слабо вивчена або не виявлена досі.
Один з таких об'єктів — відкриті автором цієї статті залишки дерев'яного замку кінця XVII ст. На поч. 90-х рр. XX ст. мною проводилося археологічне обстеження старожитностей в басейні р. Нічлава, в тому числі с. Шманьківці. Було виявлено старожитності мідно-кам'яного (IV–III тисячоліття до н. е), ранньозалізного (I тисячоліття до н. е), перших століть нової ери та давньоруського часу (XII–XIII ст.).
Мою увагу привернув пагорб на одному з берегів Нічлави, на якому простежувалися вали. Як показали обстеження, це були залишки дерев'яного замку XVII ст. Він розташований на околиці села, що на розі подовгастого схилу висотою 10–15 м. Західна та північно-східна частина замку обмежена крутими важкодоступними схилами. З цієї сторони р. Нічлава утворює безліч рукавів та заплав, які дуже заболочені.
Замок має форму п'ятикутника, який у західній частині близько 60 м мав крутий схил (до недавнього часу тут був діючий кар'єр). Звідси північний ріг мису повертає на 30 м на схід, потім на 30 м цей борт пагорба звертає на південний схід. У східній частині замку насипаний вал. Збережена на сьогодні його висота близько 1 м, а ширина — до 5 м. У внутрішній частині дитинця (внутрішня частина замку, оборонно-фортифікаційної споруди) цей вал пологий, тобто це була аппарель (з французької apparelle — в'їзд). У фортифікаціях (з кінця XVI — початку XVII ст.) їх почали застосовувати, щоб було зручно і легко витягувати гармати на верхню частину насипу. Із фасової сторони (з французької face — лице, тобто сторона укріплення, яка повернута в сторону поля) цей насип зараз ескарпований (з французької escarpe — крутий, тобто це крутий внутрішній схил рову). Як встановили обстеження, з плином часу земля в цій ділянці поступово осунулася вниз, але в XVII ст. ця частина була контрескарпована (це обривистий схил зі сторони фронту). Нижче рівня валу, на глибині до 1 м, знаходиться трикутникоподібний майданчик, який нагадує равелін (з латинської ravelere — відокремлювати, це фортифікаційна споруда трикутникової форми, яка призначалася для перехресного обстрілу підступу до фортеці). Її дві бічні грані сягають довжини 30 м (рис. 1, Г). Вниз по схилу, з північно-західного кута равеліна, проходить теналь (з французької tenaille — “кліщі”, у фортифікації це окреме, вузьке та подовгасте укріплення у вигляді вхідного кута). Ця теналь конусоподібно звужується вниз до заболоченої місцевості (рис. 1, Г1). Ця оборонна смуга до 1 м заглиблена в делювієвий схил мису (в геології це перевідкладені гірські породи, що осуваються вниз по схилах у процесі вивітрювання, водоерозії і т. п.). На цій теналі зі сторони фронту в деяких ділянках ще простежується насипаний зверху бруствер (з німецької brustwehr, від brust — груди та wehr — захист, це насип у фортифікаційній споруді, яка служила для зручної стрільби і захисту особового складу від куль та снарядів).
Зі сторони передполя насипаний вал (рис. 1, В), який має довжину до 100 м і з'єднується біля равеліна з другим, підвищеним валом з аппареллю та контрескарпом у східній частині замку. У деяких місцях цей вал сягає висоти 0,5–0,7 м. Перед цим валом на поверхні грунту ми прослідковуємо прокопаний рів (рис. 1, Б), та він сильно знівельований не лише часом, а й глибокою оранкою (до початку 90-х років XX ст. тут знаходилося поле). Можливо, що у цій фасовій частині перед еспланадою (тобто ділянкою фортифікаційної споруди, сторона укріплення якої повернута в поле перед широким простором замку) існували додаткові оборонні фортифікаційні споруди, але їх вже простежити неможливо.
Західна частина пагорба зруйнована кар'єром. У стінці цього урвища є прошарки попелу та деревного вугілля. В залишках культурного шару ми зібрали кераміку кінця XVII ст. Судячи з огляду знахідок, у цій частині знаходився палац власника замку та господарські приміщення, які згоріли під час штурму та облоги цитаделі. За фортифікаційним плануванням тут був вхід до замку, який проходив через донжон (з французької donjon — володіння), це житлова та найбільш укріплена башта феодального замку. Шкода, але дана частина замку втрачена назавжди, її зруйнували мешканці села Шманьківці, які колись відвели це місце під кар'єр.
Хочу зазначити, що до побудови дерев'яного замку могли спонукати такі чинники, як матеріальна неспроможність власника звести тут кам'яний, хоча поклади каменю-вапняку в цій місцевості доволі багаті. Друга причина: на це не було жодної необхідності. З кінця XVI — початку XVII ст. у фортифікації відбулися суттєві революційні зміни: з'явилася нова, бастіонна система укріплень. Оборонні споруди почали зводити не обов'язково на домінуючих висотах, а стіни повинні були мати значну висоту. Цей час знаменується стрімким розвитком артилерії. Оборонні мури старих замків не витримували артилерійського обстрілу — вони під шквальним вогнем руйнувалися. У цей період оборонні фортифікації зводили на рівнинних місцевостях, стіни не були надто високі, а навпаки низькі, зате набагато товстіші. У багатьох випадках замість каменю застосовували дерево; бастіони зводилися земляні, що лише обкладалися камінням, — вони набагато краще витримували артилерійський обстріл. За цим же правилом збудований замок у Шманьківцях. Є такі замки і в інших місцевостях Чортківщини, які я відкрив та дослідив. З часом вони увійдуть до наукового обігу.
Архівні документи не дають жодної інформації про місцезнаходження цього замку. Хоча, аналізуючи подорожні нотатки співробітника агента французького уряду абата Пом'є — Ульріха фон Вердума (1632–1681), який у 1670–1672 рр. подорожував Західною Україною та Поділлям, можемо отримати цінну інформацію. У своїх мемуарах він навів описи багатьох міст і сіл України. Користуючись його нотатками, які видав К. Ліске польською мовою в 1876 році у монографії “Cudzoziemcy w Polsce”, дізнаємося про третю подорож, що тривала від 11 липня до 30 серпня 1671 р. і пролягла через Галичину та Поділля. Вона почалася у Львові і закінчилася у м. Бар (Вінницька обл.). У складі цієї експедиції 26 липня 1671 року Ульріх фон Вердум вирушив попри Теребовлю, через Янів, потім через Яблунів до Копичинців. Звідси “через зарослі кущами і кам'янисті гори … через урожайну рівнину” за дві милі дістався до Чернихова. Тут У. фон Вердум зустрівся з польською армією, яка розташовувалася обозом на схилі. Він розклав свій намет біля бічного полку драгунів, яким командував пан сеньйор де Бохан, люксембурзький шляхтич. Чернихів, як писав мандрівник “є село з замком, яке кілька днів тому, після тривалої оборони, татари взяли штурмом і вбили всіх людей, не пошкодувавши жінок і дітей, які там переховувалися. Наші люди бачили їх тіла, які були ще не похованими”. У коментарях до свого видання К. Ліске вказав, що Чернихів — це сучасне с. Чорнокінці.
Хочу зазначити, що в своїх путівникових нотатках У. фон Вердум допустив багато помилок стосовно опису та місцерозташування багатьох населених пунктів України. Можна не надто засуджувати У. фон Вердума за такі погрішності, адже багато даних він черпав з усних оповідей очевидців або інформаторів. Отримані джерела не були підтверджені документальними свідченнями. Навіть у наш час, коли досягнуто прогресу в галузі інформаційних технологій, допускаються доволі серйозні помилки — що тоді можна говорити про ті часи.
У цьому випадку погрішність допустив У. фон Вердум, назвавши населений пункт Чернихів, але насправді він знаходиться у Збаразькому районі. Стосовно місцерозташування замку в Чорнокінцях навіюються певні сумніви. По-перше, зараз тут є три села: це Малі і Великі Чорнокінці та Воля Чорнокінецька. Як тепер, так і в часи середньовіччя, ця місцевість стояла осторонь шляхів і не була важливим стратеграфічним пунктом. По-друге, автором статті неодноразово проводилися археологічні обстеження, але жодних оборонно-фортифікаційних старожитностей середньовічного часу не було виявлено. Навіть топонімічних назв місцевостей, скажімо, “замок”, “підзамок” чи його похідних назв, які б привернули увагу для мого дослідження, тут немає зовсім.
Так, У. фон Вердум в своєму щоденнику допустився серйозної помилки, по-іншому назвавши населений пункт. У даному випадку, за аналізом археологічних артефактів замок із Шманьківців є саме тим, що поданий в описі мандрівника. Тому, з огляду на археологічне дослідження замку, автор статті відкрив невідому сторінку нашої історії. Ми маємо чудовий, невідомий досі оборонно-фортифікаційний об'єкт. Оскільки тут залишилися лише рештки оборонних споруд, необхідно втілити програму щодо його збереження та консервації як цінної споруди військової архітектури та історії нашого краю.
| На місці цього тексту повинне бути зображення. Будь ласка, додайте їх, використовуючи інструкції на en:Wikisource:Image guidelines та en:Help:Adding images. |
На знімку: план замку XVII ст. у с. Шманьківці. Умовні позначення: А — дитинець; Б — вал; В — рів; Г — равелін: Г1 — теналь.
Володимир ДОБРЯНСЬКИЙ,
археолог
 |
Дозвіл на використання цієї роботи зберігається в архівах системи VRT. Його ідентифікаційний номер 2019101110002048. Якщо вам потрібне підтвердження, зв'яжіться з кимось із користувачів, що мають доступ до системи. |