Декларація прав людини і громадянина
Декларація прав людини і громадянина автор невідомий |
Мова оригіналу: французька. Назва в оригіналі: Déclaration des Droits de l'Homme et du Citoyen Створення: прийнята постановою Французьких Національних зборів 26 серпня 1789. Стаття у Вікіпедії |
Представники французького народу, утворивши Національні збори і вважаючи, що неуцтво, забуття прав людини або зневага ними є єдиною причиною суспільних лих і зіпсованості урядів, ухвалили рішення викласти в урочистій Декларації природні, невідчужувані і священні права людини, щоб ця Декларація, незмінно перебуваючи перед поглядом всіх членів суспільного союзу, постійно нагадувала їм їх права і обов'язки, щоб дії законодавчої і виконавчої влади, які у будь-який час можна було б порівняти з метою кожного політичного інституту, зустрічали більшу пошану; щоб вимоги громадян, засновані відтепер на простих і незаперечних принципах, спрямовувалися до дотримання Конституції і загального блага. Відповідно, Національні збори визнають і проголошують перед особою і під заступництвом Верховної істоти наступні права людини і громадянина.
- Люди народжуються і залишаються вільними і рівними в правах. Суспільні відмінності можуть грунтуватися лише на загальній користі.
- Мета всякого політичного союзу — забезпечення природних і невід'ємних прав людини. Такі — свобода, власність, безпека і опір пригнобленню.
- Джерелом суверенної влади є нація. Ніякі установи, жоден індивід не можуть володіти владою, яка не виходить явно від нації.
- Свобода полягає в можливості робити все, що не завдає шкоди іншому: таким чином, здійснення природних прав кожної людини обмежене лише тими межами, які забезпечують іншим членам суспільства користування тими ж правами. Межі ці можуть бути визначені тільки законом.
- Закон має право забороняти лише дії, шкідливі для суспільства. Все, що не заборонене законом, то дозволено і ніхто не може бути примушений робити те, що не наказане законом.
- Закон є вираз загальної волі. Всі громадяни мають право брати участь особисто або через своїх представників в його створенні. Він повинен бути єдиним для всіх, охороняє він або карає. Всі громадяни рівні перед ним і тому мають рівний доступ до всіх постів, публічних посад і занять згідно їх здібностям і без яких-небудь інших відмінностей, окрім тих, що обумовлені їх чеснотами іспособностямі.
- Ніхто не може піддаватися звинуваченню, затриманню або висновку інакше, як у випадках, передбачених законом і в наказаних ним формах. Той, хто просить, віддає, виконує або примушує виконувати засновані на свавіллі накази, підлягає покаранню; але кожен громадянин, викликаний або затриманий через закон, повинен беззаперечно покорятися: у разі опору він несе відповідальність.
- Закон повинен встановлювати покарання лише строго і безперечно необхідні; ніхто не може бути покараний інакше, як через закон, прийнятого і обнародуваного до здійснення правопорушення і належно застосованого.
- Оскільки кожен вважається невинним, поки його провина не встановлена, то у випадках, коли визнається потрібним арешт особи, будь-які зайве суворі заходи, що не є необхідними, повинні строгий присікатися законом.
- Ніхто не повинен бути гнобимо за свої погляди, навіть релігійні, за умови, що їх вираз не порушує громадський порядок, встановлений законом.
- Вільний вираз думок і думок є одне з дорогоцінних прав людини; кожен громадянин тому може вільно висловлюватися, писати, друкувати, відповідаючи лише за зловживання цією свободою у випадках, передбачених законом.
- Для гарантії прав людини і громадянина необхідна державна сила; вона створюється на користь всіх, а не для особистої користі тих, кому вона увірена.
- На зміст озброєної сили і на витрати по управлінню необхідні загальні внески; вони повинні бути рівномірно розподілені між всіма громадянами згідно їх можливостям.
- Всі громадяни мають право встановлювати самі або через своїх представників необхідність державного обкладення, добровільно погоджуватися на його стягування, стежити за його витрачанням і визначати його пайовий розмір, підставу, порядок і тривалість стягування.
- Суспільство має право вимагати у будь-якого посадовця звіту про його діяльність.
- Суспільство, де не забезпечена гарантія має рацію і немає розділення властей, не має Конституції.
- Оскільки власність є право недоторканне і священне, ніхто не може бути позбавлений її інакше, як у разі встановленої законом явної суспільної необхідності і за умови справедливого і попереднього відшкодування.