Давні килими України/Роди килимів на Украіні
| ◀ Походження українського килимарства | Давні килими Украіни Роди килимів на Украіні |
Техника укр. килиму ▶ |
|
Роди килимів на Україні. Були колись і на Украіні коври для всіляких цілий, їх зразки заховалися до наших часів: „Ліжники“ — коври з грубих вовняних ниток, звичайно гладкі або мережані, служили за постіль; „Полавочники“ — вузкі а довгі коври з поперечним або поздовжним орнаментом служили до накритя ослонів — лавок; „Килими“ — коври всяких типів і розмірів служили до накриваня столів, звичайно з орнаментом укладеним симетрично на довжину, або з обох кінців голівками до середини і лученим з тлом у виді сітки через три-чотири нитки основи по ріжним напрямкам, щоби мягче укладалися як скатертина; „Килими на стіни“ з орнаментом прямовісно-рівнолеглим по полям сиджень (рис. 4), або прямовісним; „Коці“ — т. є коври стрижені, дуже дорогі виробом і тому уживані тільки багачами, як предмет роскоші, тож вони були мало розповсюднені і дійшли до нашого часу в дуже малій скількости; „Килими-коці" були виконані тільки в деяких головніших місцях, як нпр. усі орнаменти на згорівшому килимови Полубутка техникою стрижених, а тло — килимом (гл. Українське Мистецтво — L'Art d'Ukraïne В. Щербаківського, тб. II.). Уживані під сучасну пору молдавські і гуцульські — „Бесаги“, себто перекидні торби з коніпляного полотна, або ткані на половину з вовни у поперечні пруги, в старину були як середноазійські осмолдуки — чистими килимами.
Як у первожерелах українського килима в Азіі, так і на Украіні до полов. XIX. в., поки людового килимарства зовсім не виперли і не загубили дешеві погані вироби фабричні, промисл цей находився майже виключно в жіночих руках. Для первісного килимарства не треба було якихось складних уряджень і приладів: веретено або прялка коловорот, кросна — вертикальна деревляна рама як варстат, та одна-друга посудина до барвленя вовни — ось усе приладя килимарки, що бралася до роботи для своєі потреби, але не для продажи.
Найстарші килими України були звичайними безбарвними коврами, званими в Азіі: пала́с, сума́х, гілім, відки й пішла українська назва „килим“. Згодом під впливом мистерно прикрашеного всякими узорами „халіче“ — на Украіні зявляються „коці“. Але спосіб іх виробу дуже ріжнився від способу принятого на Сході. Україна, перенявши технику, все таки дала свою питому мистецьку сторону сій роботі, тим яркіщу, що ніде народній мистецький хист не находив стільки простору для свобідного лету творчої уяви, як тут на килимови. На причуд просто і ясно стилізований ростинний орнамент, глибоко тонке розуміня і прочутя сполуки красок, незрівнана по барвам лагідно пливких узорів і акварельними переливами гамма відтінків основної краски тла, все це свідчить за великі мистецькі досягненя українського народу в минулому і за високі можливости в будучому.
Давні українські килими збереглись майже виключно по старих церквах, завдяки звичаєви покривати труну мерця килимом. Згодом виперли іх яркі риночні вироби, а килими викинено на горища, в сторожки, хідниками на долівку і т. п. Щойно з початком XX. ст. свої та, зі шкодою для справи обсліду сих скарбів національного мистецтва, чужинці — любителі і торговці почали за безцін скуповувати кращі зразки давніх килимів і вивозити іх за границю, де вони справедливо знайшли вповні заслужене принятя в музеях Америки, Англіі… Багаті збірки музеів Полтавського, Київського (біля 1000 килимів) і Чернигівського, не мають таких першорядних зразків, які попали за границю, або в руки приватних збирачів. Приватні збірки одначе легко нищилися, ось в січні 1918 р. згоріли в Киіві збірки килимів проф. Грушевського і В. Г. Кричевського, знаменитого знавця і збирача української старини взагалі, та килимів з окрема, а на початку війни згоріла дорогоцінна збірка галицьких і подільських килимів Володислава Федоровича у Вікні. Инші приватні збірки пали здебільша жертвою революційної заверюхи, як предмети „зайвої роскоші“.
Килимарський промисл на Україні обнимав — Полтавщину із сумежною смугою Харківщини, Київщину, полудневу часть Чернигівщини, Поділя і часть Волині, сусідноі з Київщиною. Волинські килими дещо ріжнилися від килимів инших земель Украіни не техникою, тільки орнаментом, що був майже виключно копіований з французьких килимів і матерій з перевагою білих і яснозеленковатих (фисташкових) тонів тла. Їх то звичайно і називали „польськими“. Подібного рода килими виробляли також і на Полтавщині та Київщині в майстернях поміщичих дворів, звідки й пішла іх назва „панських". Галичина відріжнялася від Украіни техникою і орнаментом і разом з Бесарабією оставала в близкому спорідненю з Балканом. Катеринославщина і Херсонщина, що до пол. XVIII. ст ізза ворожих набігів та воєн не мали постійного населеня, самостійного килимарства не розвинули.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|