Давній Тернопіль/Микола Бенцаль
| ◀ Олександер Барвінський | Давній Тернопіль Микола Бенцаль |
Мій Друг Василь з Дорошівки ▶ |
|
Микола Бенцаль народився 24 травня 1891 р. в селянській сім'ї в Курівцях, недалеко Тернополя. Після закінчення народньої школи в родинному селі і двох кляс гімназії в Тернополі віддав його батько до дяківської школи в Довжанці. Парохом Довжанки був у той час. о. Бачинський. Його дружина Неоніля з Лопатинських вела при читальні "Просвіти" аматорський театральний гурток, до якого зразу вступив молодий юнак Бенцаль. В цьому гуртку почав він грати різні ролі. Високий на зріст, із синіми очима, гарний теноровий голос звернув увагу глядачів. Часто ходив із синами о. Бачинського до недалекого Тернополя на вистави львівського театру "Української Бесіди", який об'їжджав цілу Галичину. Під впливом цих театральних вистав зродилася в душі юнака така сильна любов до театру, що він пішов за покликом Мельпомени. Заходом Неонілі Бачинської він виїхав до Львова і вступив до театру "Української Бесіди" під проводом Йосипа Стадника. Стадник зразу полюбив молодого адепта сцени. Спершу виступав Бенцаль у гуртових, хорових сценах, а згодом, коли Стадник пізнав вроджений талант Бенцаля, почав приділювати йому різні ролі. Разом з актором Петром Сорокою став він підпорою театарльного хору. Він пильно слідкував за грою таких наменитих акторів, як Юрчак, Курбас, Стадник, і присвоював собі їхні методи гри. 3 цього часу почався швидкий ріст Бенцаля як мистця-актора, а згодом режисера та керівника театру.
Перша світова війна застала Бенцаля разом з театром "Української Бесіди" в місті Чорткові. З першою дружиною Теодосією він виїхав до Курівець, де стояло тоді російське військо. Поява молодого, гарного актора, одягненого по-міському, звернула увагу російських старшин, які взяли його за австрійського шпигуна... Бенцаля арештували і відвезли до Тернополя, де мав судити його військовий суд. Суддя українець, який провадив слідство, перевірив його коротке перебування в селі і відкинув підозріння старшин та звільнив його з арешту. Саме у той час зорганізовано в Тернополі постійний театр під назвою "Тернопільські Театральні Вечори" під геніяльним проводом Леся Курбаса. До цього театру вступив Бенцаль разом зі своєю дружиною. Театр давав свої вистави спершу в залі кінотеатру "Світезь", а опісля в залі "Міщанського Братства".
При кінці березня 1916 р. виїхав Лесь Курбас до Київського театру Миколи Садовського. Керівництво "Тернопільських Театральних Вечорів" перебрав Бенцаль. У своїй режисерській праці ставив Бенцаль на актора як відповідального за свою ролю, не накидав готових зразків, і тому актор мав змогу творити постаті згідно із замислом автора. Бенцаль виправляв лише все те, що на його думку могло псувати п'єсу. Він ставив п'єси у реалістичних формах, спираючись на режисерських працях своїх учителів: Стадника, Курбаса, а опісля Загарова. Лесь Курбас після виїзду до Києва пише — у своїх спогадах, Теофіл Демчук про Миколу Бенцаля, — "живо цікавився театральним життям "Тернопільських Театральних Вечорів". Він листувався з акторами та надсилав театральні новини, які виходили у Києві. За його сприянням Микола Бенцаль і я (Т. Демчук) відвідали Золотоверхий Київ і були гостями Леся Курбаса та зложили поклін корифеєві українського театру Миколі Садовському. Він випитувався про репертуар, акторів, постановки п'єс, про умови нашої праці та не жалів нам порад. Перед від'їздом з Києва ми попрощалися з Миколою Садовським і отримали обіцяні ноти й примірники п'єс. Екскурсія до Києва поширила режисерський горизонт Бенцаля і дала поштовх до постановок, бачених нами у Києві."
"Тернопільські Театральні Вечори" проіснували до серпня 1917 року. 3 приходом австрійських військ театр ліквідувався, акторів мобілізовано, а Микола Бенцаль вступив до УСС-ів. "Знаю з оповідань сл. п. "Беня", — пише друга жінка Бенцаля, Олена Бенцаль-Карп'як у своїх спогадах, — що він з небіжчиком Іваном Рубчаком були на Україні із Січовими Стрільцями і організували театральні вистави". Повернувшись з Наддніпрянської України, Бенцаль і Демчук організували в листопаді 1918 р. в Тернополі "Український Театр". В театрі виступали Рубчак, Юрчакова, Теодосія Бенцаль, Т. Демчук, Януарій Бортник, Себастіян Зубрицький, Адам Герасимович та інші. Театр цей перетворився в березні 1919 р. у товариство акторів під назвою "Новий Львівський Театр" під художнім керівництвом Амврозія Бучми. Бенцаль був у цьому театрі черговим режисером. "Але це все не тривало довго, — пише Олена Бенцаль-Карп'як, — бо як Галицька Армія пішла за Збруч на Східню Україну, то й театр виїхав спершу до Кам’янця Подільського. Згодом злучився з театром Миколи Садовського і як філія цього театру переїхав у серпні 1919 р. до Проскурова. При кінці вересня 1919 р. театр виїхав до Вінниці. В ході подій, які у той час швидко мінялися, театр опинявся раз під денікінцями, то знов під більшовиками. Після різних перипетій театр добився до частин Галицької Армії під Літином, яка, не маючи іншого виходу, здала зброю полякам. Поляки інтернували всіх військовиків, в тому числі і наш теарт. Вони вивезли нас з Проскурова до Львова. Визначні наші громадяни Львова робили старання перед польською адміністраційною владою про наше звільнення, яке незабаром було здійснене. "На просьбу громадянства організував Бенцаль з д-ром Григорієм Ничкою в 1924 р. у Львові "Незалежний Театр". Бендаль був його художнім керівником аж до приізду до Львова О. Загарова. Загаров ставив клясичні п'єси, Стадник оперу, а Бенцаль побутовий репертуар. Ще у 1922 р. запросили наші земляки Бенцаля до Нью-Йорку на режисера українського театру, але тому, що Загаров зажадав забагато грошей, справа розбилася."
В 1929 р. розпочав своє існування у Станиславові театр ім. Івана Тобілевича, у якому Бенцаль, побіч Блавацького, був режисером. Популярність театру зросталаз кожним днем. У ньому зібралися найкращі актори, які раніше працювали у Стадника та в інших мандірвних театрах. В 1930-их роках охопила Польщу економічна криза, в тому числі і Західню Україну, де вона набула гострих форм. Відчувалася фінансова скрута. В додатку настали ферменти серед акторів. Одні були прихильниками" Бенцаля, а інші Блавацького. Все це призвело до того, що в 1932 р. трупа розпалася. Блавацький з деякими акторами створив новий театр "Заграву", а група акторів, що залишилися з Бенцалем, продовжувала працювати в театрі ім. I. Тобілевича. Оба театри далі давали вистави, чесно змагалися між собою. Не зважаючи на переслідування польської поліції, а
вкінці горезвісну "пацифікацію", театри продовжували свою культурну місію серед нашого народу. Громадянство брало масову участь у виставах, гостило акторів у своїх домах і таким чином давало базу мінімальної екзистенції для театру і його акторів. Але все ж таки громадянство домагалося весь час злуки цих двох роз'єднаних театрів. I ця бажана, довгождана хвилина надійшла. В 1938 р. 20 серпня на Гуцульщині в місті Косові зібралися актори театрів ім. I. Тобілевича та "Заграви", і в урочистій обстановці відбулося злиття обох театрів в один, якому надали ім'я засновника українського театру Івана Котляревського. Після короткої підготови відновлено такі вистави, як "Лісова Пісня", "Пурга", "Цариця Грузії", "Маруся Богуславка" та інші. Здавалося, що аж тепер театр зможе розгорнути свої крила і дійде до мистецьких вершин. Але зараз третього дня після вистави "Марусі Богуславки", 14 вересня 1938 року несподівано на удар серця помер Микола Бенцаль. З його смертю закінчився його шлях до висот театрального мистецтва.
У родинному житті лукава доля не щадила Бенцалеві важких ударів. 3 першою дружиною Теодосією, знаменитою акторкою в "Тернопільських Театральних Вечорах", мав Бенцаль троє дітей. Найстарша дочка Софія померла, коли їй було півтора року. Згодом народилися сини Ярослав і Іван. В квітні 1919 р. захворіла дружина на запалення легенів. Театр був тоді на виступах у Стрию. Вона дуже хотіла побачити на Великдень своїх дітей, які залишилися зі служницею в Тернополі. Всупереч забороні лікаря вона поїхала, і в дорозі ще більше їй погіршилося. Її забрали до лікарні в Тернополі, де вона незабаром померла. Мала величавий похорон: військова оркестра, театральний хор відпровадили небіжку на тенропільський цвинтар.
Бенцаль був не лише знаменитим актором, він був теж і дуже добрим батьком для своїх дітей. 6 жовтня 1919 року Бенцаль одружився вдруге з Оленою у Вінниці, щоб легше було у двійку опікуватися малими дітьми. Серед відомих незавидимих обставин акторів української сцени Бенцаль дав своїм дітям високу освіту. Старший Ярослав закінчив теологію, брав живу участь у національному русі, був близьким співробітником Степана Бандери. Помер у Мюнхені 1967 року. Молодший син Іван, студент другого року архітекури, був мобілізований більшовиками до війська. Його вислано на фінський «фронт. На фронті в один час було затишно, згадує у своїх спогадах Олена Бенцаль-Карп'як; солдат зголосив, що "пушка" не хоче стріляти. Івась казав її розібрати. Нещастя хотіло, що у той час фіни почали наступ. Івася арештували за саботаж і розстріляли. З другого подружжя мали Бенцалі сина Любомира.
Про, небувалий ріст творчого шляху Бенцаля як актора, мистця українських театрів, свідчать незвичайно прихильні згадки його сучасників акторів, співробітників і театрознавців. Перший з них Йосиф Стадник, режисер театру "Українська Бесіда", у якому Бенцаль ставив свої перші кроки на сцені, згадує: "Бенцаль, це мій театральний вихованець, потрібний в театр! як "медхен фюр аллес" (дівчина до всього)". Відомий актор, театрознавець, автор цінних спогадів про багатьох визначних наших акторів-корифеїв. Теофіль Демчук так згадує у своїх спогадах про Бенцаля: "Бенцаль був універсальним актором. Він міг легко заграти: кожну ролю, а також співав оперні-арії. Він грав як драматичні, такі комічні ролі, тож Бенцаля сміливо можна зарахувати до найкращих коміків на сцені західньоукраїнського театру". Анатоль Радванський згадує про Бенцаля: "Не можна без особливого захоплення згадати ім'я цього славного мистця, який силою свойого непересічного таланту підняв себе до високих мистецьких вершин. Ось маєстатичний Дорошенко, грізний красунь Довбуш, лицарський Чечіль в "Батурині", героїчний Сірко у "Тирсі", незрівняний Софрон у "Марусі Богуславці", аристократичний воєвода у "Мазепі" Словацького. Бенцаль вкладаву кожну ролю глибокий зміст і силу живого слова. Це був талант з Божої ласки.
У своїй книжці "Повість про моє життя" Леся Кривицька присвятила один розділ Бенцалеві, з яким виступала на сцені від 1925 року аж до його смерти. "Як актор, — пише Кривицька, — Бенцаль був справді універсальним. Він чудово виступав у характерних і героїчних ролях, з успіхом співав оперні партії, хоч не мав школи, голосом володів бездоганно. Йому було властиве почуття ритму, велика музикальність. Режисерська робота Бенцаля відзначалася великою принципіяльністю. Він приходив на репетиціїі із запаленими від недосипання очима, але з готовим обдуманим режисерським пляном. 3 постановок Бенцаля дістали позитивну оцінку "Пан Твардовський", "Безталанна", "Наталка Полтавка" та низка інших. Бенцаль був Людиною з великої літери. Добрий, скромний, чулий, він завжди був готовий допомогти товаришеві в тяжку хвилину. Бенцаль був фанатиком мистецтва. Коли він захоплювався роботою, він забував про себе, сім'ю, про все..."
Не довго довелося працювати Бенцалеві в новому об'єднаному театрі ім. I. Котляревського. 14 вересня 1938 року несподівано перестало битись знеможене серце на 47-му році його трудолюбного життя. Столиця Покуття Коломия приготовила йому величавий похорон. Ось як з болем серця і тугю в душі згадують про його похорон товариші-співробітники. Анатоль Радванський згадує: "Дуже боляче пережили актори і наша суспільність несподівану смерть цього улюбленого актора і друга, а гостинний професор Кузьма, в домі якого Бенцаль перебував і там же помер, не лише дбайливо опікувався ним, але щоб уможливити ширшому громадянству віддати останній поклін Покійному, велів вирубати садок. Образ його не зникне з історії нашого театру. Український театральний світ хоронитиме пам'ять цього великого подвижника театрального мистецтва". Інший сучасник, співробітник Бенцаля, Лавро Кемпе пише: "При здвизі гуцулів закінчився імпозантним похороном творчий шлях цього чародія укарїнської сцени. Гуцульська духова оркестра з Печеніжина та трембітарі з Космача тужно відтрембітали останнє "прошай" своєму чарівникові. Коментували ми наче віщу подію у зв'язку з його смертю, бо помер Бенцаль у той самий день, що й I. Тобілевич, а в день похорону Бенцаля згоріла хата, в якій він народився... Розпорошилися співробітники, слуги Мельпомени, по всіх світах, по всіх усюдах... Лишилася самотня могила Бенцаля в Коломиі, на якій у сумній задумі стоїть пам'ятник, різьблений мистцем Сергієм Литвиненком, і тужно жде, аж повернемося зложити вінок квітів із привітом..."
"Як затрембітали біля дому, з якого виносили домовину Покійника, — згадує у спогаді з нагоди 35-річчя смерти Бенцаля Василь Пакуляк, — то жаль каменем був. Здавалося, що той жаль передавали трембіти верхам Карпат. I на цвинтарі сумували трембіти. Жаль здавлював промови. Віночком біля могили дружина артистка Олена, три сини, близька родина, багато священиків і тисячі народу. Рідна земля Покуття прийняла у своє лоно Отамана Пісню. Про покійного Бенцаля земляки не забули. На могилу й досі приносять квіти, а навіть недавно поправлено самий пам'ятник".
Разом з Йосифом Стадником, Іваном Рубчаком, Лесем Курбасом, Володимиром Блавацьким увійшов Микола Бенцаль до сім'ї найславніших акторів-корифеїв західньоукраїнської сцени. Син Тернопільської землі — Бенцаль назавжди залишиться у нашій пам'яті.
ДЖЕРЕЛА ЛІТЕРАТУРИ:
1. Теофіль Демчүк: "Спогади про Миколу Бенцаля". "Наша Культура", літературний додаток до "Нашого Слова", Варшава, травень 1967.
2. Анатоль Радванський: "Пам'ять великого актора". Літер. додаток до "Свободи" ч. 38, 26 лютого 1954 р.
3. Лавро Кемпе: "Пам'яті великого актора Галицької Землі — Миколи Бенцаля". "Вільне Слово" 8-го травня 1969 р.
4. Український драматичний театр (том I-ий, дожовтневий період). Видавництво Наукова Думка, Київ, 1967 р. (згадки про Бенцаля ст.
427, 432, 433).5. Леся Кривицька: “Повість про моє життя" (спогади артистки). Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, Київ, 1958 р.
6. Богдан Остап'юк: "Український театр в Тернополі в часі Першої світової війни в роках 1915-17". Літературний додаток до "Свободи" ч. 203, 21 жовтня 1955 р.
7. Василь Пакуляк: "В 35-ту річницю смерти сл. п. Миколи Бенцаля". "Свобода" ч. 170, 14 вересня 1973 р.
8. Теофіль Демчук: "Микола Садовський". Наша Культура, Варшава, листопад, грудень 1971, січень 1972.
9. Олена Бенцаль-Карп'як: Особисті рукописні спогади про незабутнього мужа.
10. Теофіль Демчук: Драматичний театр (1920-1921). Наша Культура, Варшава, серпень 1970 р.
Використані джерела:
1. Теофіль Демчук: Спогади про Миколу Бенцаля. "Наша Культура", Варшава, травень 1967.
2. Теофіль Демчук: Актор-новатор Володимир Калин. "Наша Культура", Варшава, вересень 1971.
3. Теофіль Демчук: Народна артистка Ганна Юрчакова. "Наша Культура", Варшава, 1967.
4. Дмитро Чуб (Австралія): Іван Рубчак у житті і на сцені. "Свобода", березень 1973, чч. 43-44.
5. Іван Дурбак: Перші роковини смерти Івана' Франка в Тернополі. "Свобода", травень 1966.
6. Український драматичний театр (том перший, дореволюційний період), Видавництво "Наукова Думка", Київ 1967.
7. Лесь Курбас: Спогади сучасників. "Мистецтво", Київ 1969.
8. Леся Кривицька: Повість про моє життя. Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, Київ 1958.
9. Шляхами Золотого Поділля, Філядельфія 1960. Стаття Теофіля Демчука: "Тернопільські Театральні Вечори".
10. Б. Остап'юк: Український театр в Тернополі в часі Першої світ. війни в 1915-1917 рр. "Свобода" ч. 203, 21 жовтня 1955.
11. Теофіль Демчук. Тернопільські Театральні Вечори у спогадах сучасників. "Наша Культура", Варшава, березень 1982.
Стаття була друкована у "Свободі" чч. 165, 166, 167 31 серпня
— 2 вересня 1983 р.
Ця робота перебуває у спільному надбанні в Сполучених Штатах, оскільки it was published in the United States between 1978 and March 1, 1989 without a copyright notice, and its copyright was not subsequently registered with the U.S. Copyright Office within 5 years. Unless its author has been dead for several years, it is copyrighted in the countries or areas that do not apply the rule of the shorter term for US works, such as Canada (50 pma), Mainland China (50 pma, not Hong Kong or Macau), Germany (70 pma), Mexico (100 pma), Switzerland (70 pma), and other countries with individual treaties. See this page for further explanation.
