Григорій Савич Сковорода (український фільософ)/Байки Харьківські/Байка 10
| ◀ Байка 7 | Байки Харьківські Байка 10. Дві курки (Григорій Сковорода) пер.: Гната Хоткевича |
Байка 12 ▶ |
|
Дика курка якось зустрілася з домашньою.
— І як ти, сестричко, можеш ото у лісі жити? — питається домашня.
— Та як же? Так як і усяка инша птиця лісна. Той же Бог і мене годує, що дає їжу стаду диких голубів.— Еге бо! Але голуби ж літають добре.
— То що ж з того? І я по тому ж повітрю літаю і дякую Богові за крила, що він міні дав.
— Ну, оцьому вже, сестричко, я ніяк не повірю, щоб курка та могла літати. Я по собі знаю, бо он ледве-ледве можу до отого хліва долетіти.
— Може… Але треба ж памьятати, що ви, голубонько, з маленькости, як тільки народилися, звикли по дворах сміття розгрібати, а я ж у літанню що-дня вправляюся.
Сила. Багато є таких людей, що не вірять тому, чого сами не вміють зробити. Виходить, шо хоч практика без сродности ні до чого, але ж бо й сродність укріпляється трудолюбністю. Що за користь — знати як робиться те чи инше діло, коли ти сам до нього не звик? Довідатися нетрудно, а трудно навикнути. Привичка не в знанню живе, а в роботі. Знання без роботи ні до чого, а робота без природности: от у чім ріжниться „Знання“ й „Наука“.