Городище (Андрушівський район)
Городище - село в Україні, в Андрушівському районі Житомирської області. Населення становить 227 осіб. Село Городище підпорядковане Міньковецькій сільській раді.
| Підпорядкування: Андрушівський район |
|
З 1861 року до 1923 року воно було у складі Бровковецької волості Сквирського повіту. На початку XIX століття село належало поміщиці Антоніні Цетисовій.
В 1856 році придбав маєток Діонисій Рильський. Діонизій-Каетан (Діонисій Антонів) Рильський — двоюрідний брат Теодора Рильського — прадіда письменника Максима Рильського і онук відомого Шимона Рильського, що належав до гербу Остоя.
В селі діяло 5 повітряних млинів, 2 кузні, церковна школа грамоти. Церква Дмитрівська, дерев’яна, збудована у 1799 році. В селі у 1850 році жило 398 жителів у 54 дворах; у 1900 році - 1305 жителі; а в 1941 - 1042 жителі в 257 дворах.
Село Городище у 1932-1933 рр. входило до складу Городищенської сільради Андрушівського району Київської області.
За свідченнями очевидців Голодомору 1932-1933 рр. у селі загинуло 60 чол.
В часи Київської Русі городищами звалися поселення, укріплені валами і ровами. Багато їх було спалено, зруйновано і знищено нападами кочівників. Не дивно, що після монголо-татарської навали зруйновані поселення, пожарища та руїни звалися городищами. На цих місцях зводилися нові поселення, а їх називали по-старому - Городищами. У Андрушівському районі було кілька таких (фортець): Котельнич, Китайгородок, Городище, Нехворощ, Андрушівка та інші, багато з яких невідомі. А створювали такі городища тому, що неспокійні були часи. Таким чином, мирні хлібороби і ремісники захищали свою країну - Київську Русь.
Болохівська земля (з Іпатіївського літопису 1420-х років). Деякий час до складу Волинського князівства входила смуга над ріками Случчю і Верхнім Богом, яка належала до Київського князівства. Головним містом в області Случі вважався Полоний (тепер м. Полонне Хмельницької обл.), який належав київській Десятинній церкві. В 1195 — 1196 рр. він перейшов до Романа Мстиславича і, мабуть, з того часу лишився за Волинню. На північ від Полоного знаходився Сімоць (тепер с. Суємці Баранівського р-ну Житомирської обл.) і Возвягль (Звягель, Новоград-Волинський); в околиці Возвягля — менші поселення Білобережжя і Чернятин на шляху до Чортового лісу. Невідомо, де були розташовані Городок і Городеськ. На південь від Полоного стояв укріплений замок Колодяжне, його в 1241 р. облягав Батий, який, поставивши 12 пороків, не міг розбити стіни і лише хитрощами оволодів містом. Далі йшли менш знані поселення Микулин, Деревич, Губин, Кобуд.
Над Верхнім Богом головними містами були Божський та Межибоже (Меджибіж). В XII — XIII ст. вони бували столицями окремої волості другорядних князів. З менш укріплених поселень згадуються Кудин, Городець, Дядьків, Болохово, Мунарів і Прилук.
Коли в 1230 — 1250 рр. на Побожжі виник народний, протикнязівський рух, населення майже всіх згаданих поселень включилося в нього. Від центру цього руху Болохова Побожжя одержало назву Болохівської землі.
Мунарів (Мунарев) — вперше згадується під 1150 р. Городище на валу на лівому березі верхньої Унави; нині — с. Городище, Андрушівського району, Житомирської обл. Місто лежало на шляху з Галича до Києва, між Болоховом та Володаревом.