СХІДНЄ
Місяця злотна колиска спускається з неба.
Ось уже висить над купами саду,
Що темним масивом упав на долину.
Ось молодик на гори сідає, що банями сходять:
Вже настромився на верховину —
Стала гора злоторогим мечетом,
Темні шпичасті округ кіпариси —
За мінаретів.
Між Аю-Дагом і Плакою-мисом
Смуги води, мов сріблянії струни цимбалів,
Мірно бренять металевим курлюканням тонів —
Їх музика лине з обрію в беріг.
Край берега фарби рокочуть басами:
Там хвилі вібрують на мідяних струнах.
Сонце заходить.
Вечір погаснув.
Мідяне сяйво поллялось у море.
Місяць за сонцем, як думка за щастям,
Тихо потягся ховатись за гори.
Бик однорогий лоба наставив,
Де молодик упирається в обрій.
Зараз іклом золотим обернувся,
Потім мов паросток гір прозябає.
Раптом погасла злотистая крапка —
І темінь густая зсувається плаєм.