Над озером щирбським.
I. Над озером щирбським нї пташка не пирхне,
Край плеса лїщина не шепче,
Нї рожі не дишуть, вітрець не чичирхне,
Так тихо, нї плесо не плеще!
Не місяць сріблистий о півночи впав
На землю, на бездна між гори,
До збіч смарагдових краями пристав —
То озеро срібне як море!…
Свитає на горах… Сріблистий безкрай
Фйолєтом займив ся до сходу,
Хвилюєть ся тоня, щепоче розмай,
Хтось станув край синього броду.
II. Край озера старець столїтний стоїть,
Чоло ґранїтове, суворе…
Сто гір, сто провалів держить від столїть,
Володар він, цар на всї гори.
Вкотило ся сонце йому над чолом
Озареним щитом корони!
А озеро присло зір тисяч кругом,
До ніг йому грає, гомоне:
„Добрийдень, Криване!…“ Столїтний нанаш
У плесї лице умиває
І кучері сиві!… і свій отченаш
Устами без слів вимовляє…
III. А інодї вдосьвіта, кажуть, Криван
З сьвічада мечі добуває,
Стає на високий, найвищий курган,
Монголам грозу присягає!
Народе словацький! вже з гір огняні
Стовпи довкруги загоріли…
Словаки! гетьмани! у бій! до борнї!
Монголи народ одолїли!
Вдар, пушко словацька, над озером — грим!
Пожежа в краю загогоче,
А озеро морем розлєть ся грізним
І ганьбу у крови сполоче!
- - - - - - - - - - -
Я слухаю… Тихо… Вітрець не чичирхне…
Край плеса лїщина не шепче,
Нї рожі не дишуть… нї пташка не пирхне…
І плесо не плеще… не плеще!…
|
