Вікіджерела:Проза сьогодні/9 вересня
|
За Україну. (Львів, 1934) | ||
|
…
Містечко треба було брати приступом, бо для большевиків та їх прихильників кожний дім був добре озброєною твердинею. З вікон та дахів кожного дому сипалися на стрільців кулі, на кожному кроці грозила їм небезпека — смерть. Містечко-ж треба було конче зайняти та обсадити стрільцями, бо воно лежало майже в самій середині поміж двома ворожими фронтами. А що большевики мали до нього яром лекший доступ, то могли там тайком зібрати свої сили й несподівано вдарити та заломити стрілецький фронт і цілою силою повести переможний наступ. Тому начальна команда Січових Стрільців видала наказ: за всяку ціну добути та вдержати містечко! Під покровом ночі рушила перша чета та зайняла кілька домів, що лежали на самому краї містечка. Відбулося це скоро і так тихо, що противник, який отаборився в домах по середині містечка, навіть цього не замітив. А щоб дехто з жителів містечка не дав знати противникові, всіх мешканців під сторожею вивели поза український фронт. За першою четою переправилася ще й друга та залягла побіч зайнятих стрільцями домів. А вранці-раненько, ще й на світ не благословилось, як обидві чети рушили до наступу. Від хати до хати перебігали хильцем, обшукували, чи де ворог не заховався й гнали далі вперед. З острахом дивилися мешканці на несподіваних гостей. Одні витали їх зі сльозами радощів, другі з затиснутими пястуками… Безсила лють виглядала їм із очей, що наполохано глипали довкола. Тільки часом якийсь усміх сподіванки блукав на їх лицях: то вони думали, що через годинку — дві з цих небажаних гостей большевики не лишать ні сліду. |
 | |
 | ||