Вікіджерела:Проза сьогодні/30 грудня
|
Ріккі-Тіккі-Таві. (Бад Вьорльзгофен, 1948) | ||
|
…
— Ріккі-Тіккі! — кричала вона. — Я привела Наґаїну аж під дім, а вона вийшла на веранду й… Ой, поспішай, бо в неї щось погане на думці! Ріккі розбив ще двоє яєць, зліз із грядки динь з третім у зубах і, скільки було сил, побіг у напрямку веранди. Тедді, його мати й батько сиділи при сніданку, та Ріккі запримітив, що вони не їли. Сиділи бліді і наче закам'янілі. Наґаїна лежала скручена в клубок біля стільця Тедді, біля босих ніг хлопчика й колихалася, співаючи собі переможну пісню. Вона шипіла: — Сину високого чоловіка, що вбив мого Наґа. Я ще не готова. Пожди хвилину. Сидіть тихенько всі троє! Якщо хтось із вас рушиться, я вжалю того малого своїм трійлом, а як не рушитеся, то також ужалю. О, ви дурні, що вбили мого Наґа! Тедді сидів, дивлячись уважно на батька, а батько зміг тільки шепнути: „Тедді, не рухайся! Сиди тихенько, Тедді!“ В ту хвилину підбіг Ріккі й крикнув: — Обернись, Наґаїно, обернись, будемо битися! — На все прийде час, — сказала холодно Наґаїна, не рушаючися з місця й не зводячи очей з дитини. — Потім я порахуюся і з тобою! Поглянь на своїх приятелів, Ріккі-Тіккі. Вони бояться. Вони не сміють рухнутися, а коли ти підійдеш бодай на крок ближче, я кинуся на цього хлопця. — Ти краще поглянь на свої яєчка! — сказав Ріккі. — Піди туди на грядку під мур і поглянь, Наґаїно, чи їм чого не сталося. Велика гадюка тепер трохи повернулася й побачила яйце, що лежало на веранді, перед мунґосом. — Ах! — зашипіла гадюка. — Віддай! Віддай мені! Ріккі-Тіккі розставив ноги над яйцем, а його очі почервоніли. |
 | |
 | ||