Вікіджерела:Проза сьогодні/29 жовтня
|
Моя популярність та иньші оповіданя. (Львів, 1905) | ||
|
…
Я витягнув із під шопи якесь старе вудило, взяв до кишенї вудку і пушку з папіросками і пішов на рибу. Стежкою, „городами“, відтам на „попову нивку“, перескочив рів, вийшов на „жидівську пашу“ і опинив ся над Днїстром. Вдивляючи ся у його тихі води, — пішов я понад беріг геть далеко пільною доріжкою, болонями і зайшов „над окіп“. Там назбирав я у траві коників, пообривав їм ноги і крила і поховав до коробочки з сїрників. Перший раз вразило мене, що у такій рибацькій роботї є щось варварського і з жалем подумав сумну правду, що нїяка панська забавка не обійдеть ся без нелюдської кривди —- заподїяної — от хоч би сим разом — тим гарним співучим сотворіням. І я якби вагав ся хвилину. Та коли оден коник із одною ще цїлою ногою вирвав ся минї з пальцїв, скочив у траву і заспівав, я вже не шукав у друге веселого збиточника, якого я сам, для свого дикого спорту, зробив інвалїдом на цїле його житє. Тай більше має він права журити ся своїм калїцтвом, чим ми — бо й житє його не таке довге, як наше, і мабуть багато веселїйше. І… сам собі дивував ся я, звідки набрало ся у мене такого нїжного чутя, і дурного милосердя для довгоногого цьвіркуна. Та я ще довго стояв на однім місци і слухав піснї вольного співака. Я хотїв відгадати, чи в його голові є лиш подяка Богови за те, що минула його смерть із рук дикого рибака, чи може… він піснею кпив собі з моєї незручности, а в такім разі — мене було би відійшло хвилеве милосердє і я строго був би покарав хитрого орфея… Але… по тім випадку відійшла минї охота — збирати коників. Зрештою кілька з них товкло ся у моїй коробцї, якби хотїли вилїзти на волю і я що хвилї покалатував коробочкою сюди й туди, аби їх заголомшити — та аби сидїли тихо, то й… досить із мене. Я вишукав собі годяще місце між маленькими корчиками лозів над берегом і там сїв ловити рибу. |
 | |
 | ||