Вікіджерела:Поезія сьогодні/2 лютого/1

Рання осінь. (Київ, 1927)

Все більше спогадів і менше сподівань…
І на чолі утрат сліди глибокі…
Як непомітно ближчає та грань,
Що жде за нею прикінцевий спокій!

Так гірко відати, що юність відцвіла!
Та нарікань і розпачу немає, —
Така відміна зрештою мала:
Колишні мрії досвід заступає.

Так дерева, відцвівши на весні,
Тільки на те годують соком віти,
Щоб в дні серпневі, теплі та ясні,
Упав на землю овоч соковитий.