СТЕП.
Гей ти степ широколаний,
Мій килиме сріблотканий!
Розпростерся ти широко,
Що не скине й орле око
Твоє займище безкрає!
Гей, повідай бо, мій раю,
Де краса твоя розкішна,
Сива тирса срібно-пишна,
Що коневі колись крила
Круті перса, й гомоніла
Мов та хвиля в синім морі
З буйним вітром на просторі?
Та повідай ще, де славні
Наддніпрянські твої плавні,
Те таємне, несходиме
Царство звіра незміриме,
Твій Великий Луг — розділля,
Предковічнеє привілля,
Що у йому усіх нетрів
Не сходили тури й вепри?
А гайки де чарівнії,
Що річки твої бистрії,
Мов віночки закрашали,
Та дівчаток спокушали
Холодком своїм темненьким,
На розмову із миленьким?
