Люба, зорі з нас сьміють ся,
Що по ночах не спимо,
Серця рвуть ся, сльози ллють ся,
Та про се ми — мовчимо!

Мовчимо се, що думаєм,
Та не знаєм, як сказать —
Щоб дізнатись, — зір питаєм,
Вічні зорі мерехтять:

А то дурнї! зі собою
То балакають про нас —
Але з нами самотою
Про коханнє раз у раз!