Сміються, плачуть соловьї
І бьють піснями в груди:
„Цілуй, цілуй, цілуй її, —
Знов молодість не буде!
 Ти не дивись, що буде там,
 Чи забуття, чи зрада:
 Весна іде назустріч вам,
 Весна в цей час вам рада.
На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе —
І струмень власної душі
Улий в шумляче море.
 Лови летючу мить життя,
 Чаруйсь, хмілій, впивайся
 І серед мрій, і забуття
 В роскошах закохайся.
Поглянь: уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.
 Одбились зорі у воді,
 Летять до хмар тумани…
 Тут ллються пахощі густі,
 Там гнуться верби пьяні.
Як искра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, —
Гори! життя — єдина мить,
Для смерти ж — вічність ціла.
 Чому ж стоїш без руху ти,
 Коли весь світ співає?
 Налагодь струни золоті, —
 Бенкет весна справляє —
І сміло йди під дзвін чарок
З огнем, з піснями в гості,
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млости.
 Загине все без вороття:
 Що візьме час, що люди,
 Погасне в серці багаття,
 І захолонуть груди.
І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі…
Та знай: над нас боги скупі,
Над нас глухі й нечулі…“

.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .
 Сміються, плачуть соловьї

 І бьють піснями в груди:
 „Цілуй, цілуй, цілуй її:
 Знов молодість не буде“.